РЕФЕРАТ
на тему:
Материнство як психологічний феномен
Перед сучасним суспільством все частіше постає проблема створення ґендерного паритету як основи взаємодії в політиці та культурі фемінного та маскулінного. Для нас важливим є розуміння не тільки необхідності побудови такого явища, а насамперед принципів та підвалин його існування ы утворення. Важливо показати не тільки психологічні розбіжності лідерства чоловіка й жінки виходячи з “родового” (Мирошник, Пиховников, 1999, с. ), а зазначити всі риси, що унеможливлюють створення “рівності” між статями, без урахування культурологічних кодів, за якими й утворюється подібний паритет в будь-якій культурі світу.
На мій погляд, основою побудування взаємин між статями є погляд на материнство як основу майбутнього суспільства. При цьому слід чітко розрізняти відмінність материнства від поняття дітонародження. Під материнством розуміється соціальна опіка дитини, яка веде до так званого материнського мислення, що визначає пріоритети і досягнення, необхідні для “зростання” дитини (Феминология, 2000, с. ). В різні періоди історії людства відношення до виховання дитини і ролі матері в цьому процесі були різними (Пушкарьова, 1996) і до кінця всі аспекти взаємодії відносин “дитина-мати” не вивчені.
Саме по собі народження дитини ще не робить жінку матір’ю. Більшість жінок вбачає в материнстві (народженні дитини) лише причину своєї залежності від неї, що не дозволяє сучасній жінці повноцінно реалізуватися. На мій погляд, під материнством слід розуміти складну систему етичних понять, яка використовується людством під час процесу “становлення” дитини і з застосування яких формується поняття фемінності культури, її продуктивний напрямок, зі створенням відповідних культурних цінностей. До того ж сфера жіночого впливу завжди знаходиться в центрі ритуальних локусів, саме в руках жінок знаходиться сакральне (Маєрчик, 2001, с.158).
Слід усвідомлювати, що процес становлення майбутніх громадян завжди буде знаходитися під пильним наглядом держави, принципи “виховання” будуть всіляко підганятися під рамки суспільства. Тому створення паритету на основі принципів материнства є дуже слушним у світлі виявлення зон насилля, корелятом яких в культурології виступає образ матері. Постать матері в більшості моментів пов’язується з символікою медіума, який вводить дитину в світ дорослих, віддає накази-доручення, які дитина має виконувати, щоб пройти певний етап інкультурації, без чого залишається культурно неосвіченою, не має певних знань. Слід згадати велику кількість свідчень про табу порушення материнських наказів та силу материнських прокльонів (И. П. (Иванов), 1889). Дитина через прокльон навіть набирала нових ознак, вилучалися із традиційного соціуму. Так за народними уявленнями русалками ставали саме прокляті діти (Морозов, 2001. – С.64-65). Материнські прокльони сприймаються як відчутний спосіб відокремлення дитини від матері, в такий спосіб дитина позбавляється захисту, з нею припиняються родові й суспільні зв’язки (Никитина, 2001, с.92). Образ матері привабливий як такий, що контролює сферу насильства, будь-хто, навіть символічно пов’язаний з матір’ю, більш захищений від насильства, ніж той, у кого цей зв’язок відсутній. До того ж перерозподіл між статями функцій насильства покладає на жінку роль медіатора насильства, вона може як дати згоду на початок насильства, тобто бути його провідником (але ні в якому разі не виконавцем), так і припинити його, блокувати, зводити нанівець (Щепанская, 2001, с. ). Материнська санкція захисту від насилля настільки важлива, що захищає навіть в суді (як прояві соціального насилля). Найсильнішим оберегом вважалося материнське благословення. Без права розпоряджатися силою і життям своїх синів материнство навіть втрачає сенс. Тільки мати може давати санкцію на насилля щодо своєї дитини, вона проектує будь-який вияв насильства щодо дітей, без її “дозволу” цей акт стає незаконним (Щепанская, 2001, с. ).
Жінка, яка “позбавляється”/“відмовляється” своєї дитини на будь-якому рівні, сама миттєво стає об’єктом насилля. Крайні прояви цього знаходимо серед жінок, соціальний стан яких унеможливлює дітонародження: проститутки, ув’язнені. Але це не значить, що таке правило не торкається кожної “нормальної” жінки. Більшість сучасних жінок стають дійовими особами в політиці й бізнесі, “входять” до сфери чоловічого, не замислюючись над тим, що по суті повинні вести “чоловічу” гру-диспут, в якій діють військові правила. Це провокує відмову жінки від статусу матері сім’ї (в широкому розумінні), робить її долю побудованою на ідеї жертовності (Алексеенко, 1999, с. ). Ось звідки побутує думка про те, що жінка лише “тактик” у великій стратегії чоловічого (Малиновська, 1999, с. ). Звідси бере свої корені практика “побиття політичного лідера” як така, що вкладається в систему чоловічих розваг-агонів і повинна сприйматися як “запрограмований” акт насилля над жінкою, що відійшла від принципів материнства взагалі.
Маскулінна культура просякнута ідеєю насилля й війни взагалі, будь-який агон сприймається як необхідний прояв чоловічого. Втягування жінок в культуру насилля відбувається шляхом позбавлення їх “материнства”. Для чого завуальовано висувається теза про “звільнення” жінки від цього обтяжливого обов’язку, який тепер можна перекласти на суспільство. Замість цінностей материнства всілякими негативами фарбується здатність жінки до продукування, її спонукають до “чистого” дітонародження, але усувають від “права” на дитину. Чим краще оформлений процес усунення жінки від виховання власної дитини (будь-які обмеження державою формування особистого підходу в цій галузі), тим більше суспільство стоїть на шляху мілітаризації.
Прикладом такої маскулінності є завуальована політика емансипації жінки, що розквітла в радянському суспільстві з 20-х років. Вона несла по суті лише одну спрямованість – будь-яке відокремлення жінки від материнських функцій, що в першу чергу колективною опікою над процесом дітонародження й сексуальністю взагалі (Жеребкина, 2002, с. ). Ідейні засади цього процесу були закладені Олександрою Коллонтай,
