Реферат на тему:

Методологічні принципи і підходи в акмеології

ПЛАН

1. Загальне поняття про методологію, принципи і підходи.

2. Загальнометодологічні підходи в науковому дослідженні.

3. Загальнометодологічні принципи наукового дослідження.

4. Методологічні принципи дослідження в акмеології.

5. Принцип детермінізму розвитку.

1. Загальне поняття про методологію, принципи і підходи.

Методологія – це вчення про наукові принципи і методи пізнання. На початкових етапах розвитку методологія стала предметом філософії. Методологія має тісний зв’язок із теорією, але не є її тотожною. Питання взаємозв’язку теорії та методології чітко пояснено у психологічному словнику під редакцією А. Петровського. Отже: теорія є результатом процесу пізнання, а методологія визначає способи досягнення і побудови цього знання. Іншими словами, методологія виступає в якості загальної системи пояснювальних принципів чи підходів до пізнання і дозволяє визначити, як при даному предметі та об’єкті проводити наукові дослідження.

Акмеологи наступним чином трактують поняття „принцип” і „підхід”. Принцип – основні вихідні теоретичні положення, керівні ідеї. Підхід – це особливий синтез знання, який базується на певних принципах. У підручниках під редакцією А. О. Деркача акцентовано увагу на тому, що ці два поняття – принцип і підхід є в тісному взаємозв’язку, більшість вчених-психологів і філософів їх практично ототожнюють.

Розробка методологічної основи акмеології почалася з моменту її формування як науки. Специфічність предмету, об’єкту і мети акмеології спонукали науковців-акмеологів сконцентрувати головну увагу на принципах і способах пізнання зрілої особистості. Як результат була обґрунтована система методологічних принципів і підходів.

Слід зазначити, що науковцями було встановлено ряд принципів, які є загальними для наук, що входять в комплекс людинознавства, а також принципи і підходи, які є специфічними і носять конкретний акмеологічний зміст. Отже:

Загальнонаукова методологія – загальнонаукові змістові концепції, принципи, підходи, наукові поняття і категорії, які поширюються на достатньо велику сукупність наукових дисциплін. Конкретно наукова методологія – принципи, методи, процедури, які використовуються в тій чи іншій спеціальній науці.

2. Загальнометодологічні підходи в науковому дослідженні.

Проведені теоретичні та методологічні дослідження дозволили обґрунтувати і описати акмеологічну сутність загальних методологічних підходів. До них відносять такі:–

комплексний підхід;–

системний підхід;–

суб’єктивний підхід.

Розглянемо названі категорії.

Принцип комплексності. Вперше до цього принципу звернувся Б. Ананьєв. Розробка принципу комплексності, або комплексного підходу, насамперед, пов’язана з появою дослідницьких областей таких наук, як біохімії, психофізіології, геобіохімії. Цей принцип відповідає цілісності у підході до людини та інтеграції знання про неї. Комплексний підхід в акмеології має своєю основною функцією інтеграцію різних якостей, властивостей людського буття. Основою комплексу в науках людинознавства є людина, а в акмеології основою комплексу є особистість, як самий найскладніший і конкретний рівень людського буття.

Комплексний підхід в акмеології націлений не стільки на єдність наук знань про людину, скільки на виявлення єдності та способів її онтологічно різних якостей. Саме складне в акмеологічному комплексі полягає в тому, що дослідженнями і діагностикою виявляється відправний етап розвитку особистості, операційно-практичною ланкою якого є її реальні оптимальні зміни. Дослідження, що запроваджуються в практику, не підтверджуються нею, а служать функціонально самостійною ланкою комплексу, наступним етапом якого є акмеологічна підтримка. Акмеологічна підтримка пов’язана як з діагностичним і дослідницьким етапом, так і з майбутньою оптимальною моделлю, оптимальним станом особистості, якої ще немає.

Системний підхід: Основна його ідея полягає у вивченні об’єкту як цілісного, але як такого, що складається із різних взаємопов’язаних елементів. Системний підхід було введено і активно досліджувався в кібернетиці (Берталанфі, Вінер), філософії (В. Кузьмін, Є. Юдін), фізіології (П. Анохін, К. Судаков). У психологічних дослідженнях системний підхід отримав розвиток завдяки роботам А. Бодальова, Е. Климова, А. Леонтьєва. Науковцями було розроблено системні описи психологічного знання, структури особистості, психологічних станів, діяльності.

В акмеології при розгляді прогресивного особистісного професійного розвитку можна говорити про існування акмеологічної системи професіоналізму. Системоутворюючим фактором якої є ідеальний образ особистості, яка досягла вершини свого розвитку, деякий особистісний еталон професійних, соціальних та індивідуальних досягнень. Структурними компонентами або підсистемами в акмеологічній системі є, крім суб’єкта діяльності, система навичок, вмінь, мотивів еталонів та ідеалів АКМЕ. Дана система є багаторівнева. Засоби впливу в акмеологічній системі можуть бути різними від самовпливу до відповідного навчання, різними є в цій системі також і прямі та зворотні зв’язки.

Суб’єктивний підхід в акмеології проголошується парадигмою, розглядається як головний і визначаючий. Даний принцип заснований на ідеї С. Рубінштейна про суб’єкт як центр організації буття, що проявляється через потребу і можливість вдосконалення людини. В акмеології людина розглядається як суб’єкт вдосконалення, що передбачає її високу самостійність і активність у виборі цілей та еталонів. Ще С. Рубінштейн в 20-х р. ХХ століття визначив центральну позицію людини в світі. Він розкрив її здібності до саморозвитку, самовизначення, самовдосконалення, здатність людини досягати найвищого оптимального рівня свого розвитку, тобто ідеалу. Таким чином, відкрилася не тільки горизонталь, а й вертикаль у розвитку людини, її висхідний характер.

Ідея особистісного росту людини не зводиться лише до зосередження людини на своєму „Я”, на рефлексивному перегляді своїх переваг і недоліків, не зводить самовдосконалення до безпосередньої життєвої цілі. В першу чергу, на думку С. Виготського, передбачає, оволодіння особистістю людською культурою, тобто досягнення високого культурного рівня. Для особистості досягнення суб’єктивності не є лише досягнення заздалегідь поставленої планки, а неперервний рух до самовдосконалення. З цієї точки зору поняття „акме” означає не кінцевий пункт життєвого розвитку, а ту вершину, з якої відкриваються нові горизонти дальшого розвитку. Поряд з цим,