Специфіка акмеологічного принципу суб’єкту пов’язана із вирішенням різного роду протиріч. Це протиріччя між наявним станом, якістю, рівнем розвитку особистості та ідеальним; протиріччя між здібностями, потребами даної особистості та вимогами і потребами суспільства та життя; протиріччя між генетично закладеними потребами особистості, її потенціями і степеню їх реалізації. Важливим критерієм суб’єктивності особистості є наявність „Я-концепції” (за С. Рубінштейном: чого хоче людина (потреби, мотиви), що вона може (які її здібності, ресурси), що є вона сама (який її світогляд, характер)). Гармонізація цих складових „Я-концепції” забезпечить суперможливості суб’єкта.

3. Загальнометодологічні принципи наукового дослідження.

До загальнометодологічних принципів наукового дослідження в акмеології належать:–

принцип детермінізму;–

принцип розвитку;–

принцип гуманізму;

Принцип детермінізму. Він розроблений в психології і має виражений акмеологічний зміст. Тобто, визначення внутрішніх умов, які сприяють саморозвитку, детермінант цього розвитку. Специфіка зазначеного принципу в акмеології проявляється в декількох напрямках, а саме:

? акмеологія розглядає внутрішні умови особистості як збуджувач причин і детермінантів розвитку;

? рухомою силою розвитку є сама особистість;

? процес вдосконалення особистості має подвійну детермінацію: внутрішню (розкриття потенціалу) і зовнішню (усвідомлені і прийняті зовнішні впливи).

Принцип розвитку розуміється в акмеології однонаправлено, тобто орієнтація на прогресивний розвиток і самовдосконалення особистості. Беручи до уваги сьогоднішню критику гармонійного розвитку особистості, яка була властива для соціалістичної епохи нашого суспільства, мова йде про пропорційний розвиток. Про такий розвиток особистості як індивіда, як суб’єкту діяльності, особистості та індивідуальності.

Акмеологія визнає діахронічний характер розвитку, який поділяється на два типи: прогрес і регрес (дисгармонія, деструкція особистості, обмеження розвитку). Сьогодні розвиток розуміють як стадійний процес, який має безповоротний характер, як функціонування особистості в діяльності (розвиток без діяльності просто неможливий).

У сучасних працях науковців досліджено корисність праці для розвитку. Проте, була висунута і альтернативна формула – не всяка праця розвиває особистість, види діяльності, які пов’язані із вербальним інтелектом не мають вікового обмеження. Наприклад, письменники, перекладачі, актори зберігають творчий потенціал до кінця свого життя.

Використання принципу розвитку в акмеології передбачає:–

розуміння розвитку як вдосконалення, руху до зрілості, вищого рівня;–

признання суб’єктного характеру розвитку;–

здійснення розвитку через протиріччя, які вирішує суб’єкт;–

індивідуальний характер розвитку;–

багатоплановість розвитку в різних сферах встановлюється зв’язок розвитку особистості в життєвому шляху і професії;–

реалізація потенціалу в процесі розвитку, виявлення скритих нереалізованих можливостей особистості;

Сутність розвитку для акмеології полягає в якості культури. Тобто, засвоєння особистістю культури з однієї сторони, і творче створення особистістю таких образів, які потім по своїй значимості стануть надбанням людської культури для подальших поколінь. Проблема культури особистості розглядається як результат її розвитку, як спосіб її життєдіяльності.

Акмеологами виділено „загальнокультурні параметри особистості” та „культурний рівень”. Дослідники вважають, що критерієм культури стає оптимальність і конструктивність її власного самовираження, самореалізації і того способу соціальної професіональної діяльності, за допомогою якого вона здійснює цю діяльність.

4. Методологічні принципи дослідження в акмеології.

До конкретних методологічних принципів дослідження в акмеології належать:–

принцип суб’єкта діяльності;–

принцип життєдіяльності;–

принцип потенційного і актуального;–

принцип моделювання;–

принцип оптимальності;–

операційно-технологічний принцип;–

принцип зворотнього зв’язку.

Розробкою принципу суб’єкта діяльності займалися С. Рубінштейн, В. Мясіщев. Особливість цього принципу полягає в тому, що функціонуючи, особистість вписується в інші системи життєдіяльності, зокрема: професійна діяльність, спілкування, пізнання. Розвиток особистості в акмеології враховується і в стадійно віковій якості, і в функціонально-діяльнісній (розвиток в професії, становлення професіонала), і в ситуативній (розвиток особистості у важких ситуаціях). „Ставши суб’єктом, зазначає К.А. Альбуханова-Славська, особистість виробляє індивідуальний спосіб організації діяльності”. Цей спосіб повністю відповідає якостям особистості, її відношенню до діяльності та вимогам і об’єктивним характеристикам даного виду діяльності.

У числі важливих суб’єктно-особистісних характеристик діяльності для акмеології важливим є поняття „компетентності”. Зокрема, в соціології поняття „компетентність” визначається як найбільш доскональне знання своєї справи, відносин, які існують, можливих засобів і способів досягнення мети. У теорії менеджменту і управління це поняття злилося з уявленнями про підготовленість професіоналів до управління.

В акмеології під поняттям компетентності розуміють – вміння особистості вільно орієнтуватися в складних умовах професії, оперувати суб’єктивними та об’єктивними її складовими, вводити нові способи здійснення діяльності, технології. Отже, на основі принципу суб’єкта діяльності, розкриваються шляхи найбільш повного і оптимального самовираження в професії. Він також дозволяє забезпечити найвищу соціальну, професійну ефективність діяльності для людей різних професій.

Принцип життєдіяльності. Поняття „акме” пов’язане із життєвим шляхом особистості та життєвими вершинами. Поряд з поняттям „піку” вершини кар’єри, існує поняття „піку” вершини життя. Вчені виділяють різні типи людей – ті, хто лише інколи піднімається на вершини життя і при цьому повністю вичерпують всі свої сили та потенціал, і тих, хто досягаючи вершин, зберігають в собі великі, ще нереалізовані можливості, яких не можна виміряти тією роботою, яку вони виконали.

Сутність цього принципу дозволяє зрозуміти місце, роль, зміст і значення діяльності, в життєвому шляху особистості, зрозуміти життя не тільки як вільний від роботи час, але і як завдання самореалізації особистості. Сьогодні є проблема непропорційності життєвого шляху і професійного життя. Наприклад, завершення професійного життя льотчика веде до життєвої трагедії; безробіття часто сприяє фрустраціям, втраті змісту життя.

Принцип потенційного і актуального. Він виконує дві функції: 1) методологічного орієнтира на резерви, можливості особистості, які можуть реалізуватися в майбутньому самою особистістю, або при акмеологічній підтримці; 2) практико-діагностичного орієнтира. Особистість не так часто і не повністю використовує свої інтелектуальні можливості, не „загружає” свій інтелект, прагне до вирішення більш легких чи стандартних завдань. Тобто, роль акмеології полягає у відкритті шляхів до повноцінної самореалізації.

Принцип моделювання. Він був розроблений у середині ХХІ