групи агресивної самодіяльності. (спортивні фанати, екстремістські неонациські групи лівого толку: ремонтники, любери, консерватори, контролери, законники, чистильники, комісари; екстремістські неонациські групи правого толку: неонацисти);–

групи епатажної самодіяльності (епатаж – скандальна вихідка, поведінка, яка порушує загальноприйняті норми. Сюди належать: панки, мажори (псевдоамериканці, псевдонімці), рокери, попери);–

групи культурної самодіяльності (бітломани, ньювейщики, рокабілі і мракобілі, хардрокери, металісти, лохи, брейкери, хіпі, хакери);–

групи економічної самодіяльності (кооперативно-підприємницькі організації);–

групи соціальної самодіяльності (екологісти, групи милосерддя);–

групи політичної самодіяльності (неформальні групи в підтримку політичних рухів та партій).

Знання цих та інших підходів до класифікації дає можливість соціальному педагогові чи соціальному працівникові в ситуації діагностики конкретної групи максимально точно провести ідентифікацію, спрогнозувати можливість та наслідки членства у цій групі для особистості.

Найбільшої уваги потребують асоціальні неформальні групи, тому слід дослідити етапи їх зародження. Зародження таких груп відбувається не відразу, а існує декілька можливих причин:–

деформації у сімейних відносин, недоліки у навчально-виховній сфері навчальних закладів;–

порушення нормальної взаємодії підлітків з соціальним середовищем, поява перших форм дезадаптації та девіації, відсутність твердих поглядів та переконань;–

перенесення комунікативної активності підлітків у сферу вільного часу, яке носить пошуковий характер, і в зв’язку із цим збільшення у них неформальної, стихійної неорганізованої асоціальної діяльності та відносин;–

відчуження підлітків від первинних соціально-корисних груп (сім’ї, класу);–

поява в рамках соціально-корисних груп перших ознак асоціальної групи, яка виражається в аморальних поглядах, нормах та цінностях, які вступають у протиріччя із установками офіційної організації;–

наявність поза межами соціально-корисних груп асоціально відмежованих осіб, які схильні до анти суспільної поведінки.

Соціально педагогічна діяльність з різними групами може реалізовуватися по декільком напрямкам:–

використання потенціалу існуючих про соціальних груп для вирішення завдань по реабілітації чи корекції особистості; можливе також здійснення про соціальним групам необхідної підтримки;–

ініціювання груп соціального спрямування, наприклад груп милосердя;–

сумісна діяльність з організаторами дитячого та молодіжного руху по переорієнтації асоціальних груп в про соціальні (дезорганізація);–

сумісна діяльність з психологами, батьками, педагогами по виведенню окремих неповнолітніх із групи асоціального спрямування та переорієнтації їхньої поведінки (реорганізація).

Останніх два напрямки у діяльності соціальних працівників є найбільш дієвими. Дезорганізація асоціальної групи передбачає процес, який спрямований на руйнування її структури – зв’язків між членами групи, внутрішньої дисципліни, узгодженості. При цьому група розпадається, але асоціальне спрямування окремих членів може зберегтися. Реорганізація передбачає не тільки перебудову структури асоціальної групи, але й зміну її спрямування. Необхідно пам’ятати, що досягнути переходу всіх асоціальних груп, які існують в суспільстві – нереально. Деякі асоціальні групи руйнують спеціальні органи міліції.

Для проведення дезорганізації та реорганізації необхідною умовою виступає входження працівника в довіру і контактні відносини з членами групи. Цього можна досягнути шляхом контакту насамперед із членами, які займають антагоністичну позицію. Зазначу, що якихось універсальних рекомендацій у цьому випадку не має і не може бути.

Для того, щоб нейтралізувати діяльність групи спеціалісти радять: виявити найбільш авторитетних осіб; вивчити їх інтереси, ролі схильності; здійснювати за їхньою поведінкою постійний контроль і по можливості включати в суспільно-значимі види діяльності і навіть запропонувати певні керівні ролі; вести виховну роботу з лідером групи, спрямовуючи його до розкриття своїх планів та зміни своїх поглядів та позицій; проводити виховну роботу з членами групи з метою відриву їх від лідера і нейтралізації його впливу; вводити в групу осіб, які мають позитивну спрямованість з метою руйнування групи з середини.

Якщо не вдається переорієнтувати групу її слід зруйнувати. До руйнування групи ведуть: посилення невдоволення в групі, емоційне незадоволення в результаті постійних невдач, сварок, конфліктів, послаблення між особистісних зв’язків в групі, девальвація групових цінностей та норм, прагнення окремих членів вийти із складу групи. Слід знати, що руйнування діяльності групи не є панацеєю. Вони лише тимчасово призупиняють свою діяльність, або ділять на менші складові структури, а з часом знову можливе об’єднання. Таким чином, слід більше часу приділяти не руйнуванню групи, а її реорганізації.

3. Взаємодія соціального педагога з дитячими та молодіжними організаціями.

Соціальні педагоги та працівники, співпрацюючи із громадським організаціями може:–

створювати умови для розвитку лідерського активу;–

допомагати у визначенні домінуючих цілей діяльності, попереджувати можливі труднощі;–

допомагати у написанні конкурсних проектів;–

привертати увагу державних і місцевих органів влади до вирішення проблем громадських організацій;–

налагоджувати взаємодію дитячих і молодіжних організацій з іншими соціальними групами;–

організовувати роботу МГО, яка б була спрямована на здійснення допомоги однолітками та іншим людям (слід організувати підготовку до такої діяльності: дати декілька варіантів вибору майбутньої діяльності);–

готувати членів ДМГО до соціального самозахисту, формувати соціальні знання і вміння для того, щоб вони краще змогли адаптуватися в системі соціальних відносин, були готові до реалізації своїх функцій;–

здійснювати педагогічну корекцію соціальної поведінки і соціальних зв’язків, які би сприяли оптимальному розв’язанню конфліктів;–

здійснювати профілактику асоціальної поведінки, це забезпечується роботою з кожною дитиною чи молодою людиною, яка є членом організації.

Література:

Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.

Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.

Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.

Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002.

Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.

Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.

Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.