Реферат на тему:
Молодіжний та дитячий рух в Україні у контексті державної молодіжної політики
ПЛАН
1. Міжнародні підходи до формування молодіжної політики в світі.
2. Державна молодіжна політика в Україні її суть та особливості.
3. Нормативно-правова база регулювання діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій.
4. Статут – як складова регулятивної підсистеми молодіжного руху.
1. Міжнародні підходи до формування молодіжної політики в світі.
В Україні у 80-х роках відбулася зміна у філософії від ідеалів суспільства загальної благодаті до підвищення особистої відповідальності. З’явилося розуміння того, що молодь не можна розглядати як єдину однорідну групу і що до неї необхідно застосовувати індивідуальні та гнучкі підходи. Це породило тенденцію до децентралізації у формуванні молодіжної політики з делегуванням відповідальності місцевим органам влади і залученням до цієї роботи місцевих молодіжних організацій.
У кожної країни є свій комплекс політичних цілей і політичних засобів, але серед них можна виділити чотири загальних напрямки:–
сприяння участі молоді у створенні молодіжної політики в державі;–
захист найбільш незахищених верств молоді;–
профілактика анти суспільної поведінки, яка наносить шкоду здоров’ю;–
забезпечення і захист політичних, юридичних і соціальних прав молоді.
Зважаючи на ці основні напрямки, можна вести мову про підходи до формування державної молодіжної політики. Кожна країна має свої підходи та політичні засоби стосовно молоді. Проте, виділяють два основні підходи, зокрема:
¦ Реактивний
¦ Проактивний
На практиці ці два підходи можуть застосовуватися разом для формування цілісної стратегії. Розглянемо кожний із зазначених підходів.
Реактивний підхід передбачає, що держава реагує на проблеми – молодь (у політичному розумінні) стає ненадійною частиною суспільства (електорату). Політичні заходи носять патерналістський характер (від латинського батьківський). Це показна благодійність, удаване піклування про потреби молодих людей. Метою цього підходу є визначення для молоді пануючих суспільних норм, яких молодим людям необхідно притримуватися у суспільстві. Такий підхід може бути ефективним у якості лише „надзвичайного” засобу стосовно наявних або виникаючих потреб вразливих груп молоді. Проблема полягає в тому, що реактивні політичні заходи здійснюються відокремлено, не утворюючи послідовної системи та стратегії.
Проактивний підхід, якому віддається перевага в останні роки, тісно пов’язаний із дискусіями про долю молоді. Він передбачає такі заходи, які б дозволили молодим людям застосовувати свої здібності та брати участь у розвитку суспільства, в тому числі у галузях і сферах, які безпосередньо стосуються їхніх інтересів. Це означає, що молодь безпосередньо залучається до розробки і втілення молодіжної політики.
Молоді люди є неоднорідною верстою населення, яка живе в світі, що постійно змінюється. Тому програми, які їм пропонує держава повинні відображати цю неоднорідність і різноманітність. Для ефективного формування підходів в галузі проблем молоді необхідно враховувати потреби різних категорій молоді. Також суттєвим є необхідність чітких меж для молодіжної політики, а також і загальнонаціонального координуючого органу. В 90-х роках багато країн створили молодіжні національні ради. Наприклад: Албанська національна рада молоді, Хорватська ліга молоді, Словацька молодіжна асамблея.
Відзначимо, що в Західній Європі все ширше визначається необхідність державної молодіжної політики, яка включала б конкретні заходи та програми, що здійснюються на місцевому рівні, тому що молоді люди є досить неоднорідною групою, що постійно змінюється, отже запропоновані їм програми повинні відображати цю неоднорідність та залучення самих різних груп молоді. Це найефективніше здійснювати на місцевому рівні.
2. Державна молодіжна політика в Україні її суть та особливості.
Ще зовсім недавно молодь не цікавила державна політика в цій досить важливій сфері, але вже сьогодні ситуація кардинально змінилася. На підтримку цієї думки свідчать статистичні дані. Зокрема, у 2000 р. лише 12% опитаних молодих людей часто обговорювали питання державної молодіжної політики, 57% – це робили час від часу. Наступне опитування підтвердило, що вже через рік відсоток молоді, які цікавляться цією сферою становив – приблизно 40%. Найактуальнішою ця тематика виявилася для молоді, яка оцінює свій матеріальний стан як дуже низький позитивно відповіли на запитання 68% опитаних. Відповіді респондентів дають підстави зробити висновок, що більш освідчена молодь частіше обговорює політику держави щодо молодого покоління. Ця тема цікавить 70% молодих людей з вищою освітою і лише 52% – з неповною. Хоча членами громадських молодіжних організацій є незначна кількість молоді, але саме вона найбільше зацікавлена у розв’язанні молодіжної проблематики. Лише кожен 10 член молодіжної організації зазначив, що ніколи не обговорює їх в колі колег, водночас серед тих, хто не є членом молодіжної організації – таких третина.
Перший нормативний документ щодо молодіжної політики в Україні – Декларація „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” від 15 грудня 1992 року. У ньому проголошено, що державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним та специфічним напрямком діяльності держави, що здійснюється в інтересах молодої людини, та з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.
Отже, державна молодіжна політика – це системна діяльності держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах.
Мета державної молодіжної політики – створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства.
Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 28 років, незалежно від походження соціального та майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять. Молодіжна політика держави