«Соціальна статика», тобто дослідження складових елементів соціального організму та їх взаємодії, характеризує певний сталий стан суспільства. «Соціальна динаміка», натомість, стосується з'ясування причин, які рухають розвитком цього суспільства. Для Конто первинними, вирішальними чинниками впливу на суспільний розвиток є духовні, розумові начала людини. За основу своєї «соціальної динаміки» він бере історію людського духа, розвиток людського інтелекту.

На думку Конта, людський розум у своєму розвитку проходить три стадії, яким відповідають три стадії історичного прогресу. Перша, або теологічна стадія, охоплює час від давнини до 1300 року. Вона характеризується пануванням релігійного світогляду в сукупності з військово-авторитарними режимами на чолі з жерцями та військовими. Друга, або метафізична стадія, продовжується до 1800 року; її основою Стає метафізичний спосіб пояснення існуючого, суть якого полягає в абстрактно-умоглядному тлумаченні речей і явищ без опори на емпіричні (дослідні) дані. Тут на перший план у духовній сфері висуваються філософи, а в політичній —юристи, публіцисти, літератори. Завданням цієї стадії є руйнація старого суспільства та його нещадна критика. Але наслідком цього стає стан анархії і хаосу. Тому третя, позитивна стадія — це стадія розповсюдження передусім наук, зростання їх суспільної значущості і впливу на всі сторони життя суспільства. Людська думка акцентує свою увагу не на надприродному і не на поясненнях сущого за допомогою абстрактних сутностей, а лише на наукових законах. Зростання й накопичення позитивних знань спонукає швидкий розвиток промисловості, стимулює перехід від військових до промислова розвинутих систем, допомагає встановленню порядку і соціального миру. В центрі духовного життя перебувають вчені і діячі мистецтва, а управління господарством здійснюють промисловці й технічні фахівці.

Головним завданням соціології в цих умовах для Конта є
опис взаємодії законів функціонування й розвитку суспільства і вироблення оптимальної з цієї точки зору позитивної політики. Він однаково гостро виступає як проти реакціонерів — .захисників старого ладу, так і проти радикалів, які стояли за революційне нищення віджилого устрою. Конт мріє про суспільство, в якому соціальний порядок не приводив би до застою, а прогрес — до революційної анархії та свавілля. Вчення Конта про позитивну політику як шлях поступового, наперед передбачуваного і науково забезпеченого реформування суспільства на засадах розуму та інтелекту виступало антитезою до ідей марксизму, які в цей час почали широко проникати у Францію.

Отже, предметом соціології для Конта виступає не конкретно-історичне суспільство, а суспільство в цілому, як система в її минулому і сучасності. Він розробляє також методи соціології і вважає, що основними для цієї науки є спостереження і експеримент (оперті на соціологічну науку), метод порівняння (соціальних процесів, різних суспільств, різних станів одного й того ж суспільства) та історичний метод (дослідження послідовних станів суспільства з врахуванням тісного зв'язку минулого, сучасності й майбутнього).

Таким чином, місце вчення Конта в історії соціології є надзвичайно важливим. Він вперше:*

обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;*

визначив соціологію як особливу науку про суспільство, оперту на емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об'єктивність та неупередженість;*

розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інститутів і структури цієї системи, механізмів її змін.

Водночас Конт так і не зміг у поясненні суспільства остаточно відірватись від аналогій з природничими науками, запозичуючи багато своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив'язуючи соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються природознавством. Нарешті, людина у його вченні виступає насамперед природною істотою з такими вродженими характеристиками, як егоїзм, агресивність тощо. Вона підпорядкована природним закономірностям і не відіграє жодної самостійної ролі в процесі природної еволюції.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М.: 1993.

2. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.) — К.: 1993.

3. История социологии. — Минск: 1993.

4. История социологии в Западной Европе й США. — М.: 1993.

5. Краткий споварь по социологии. — М.: 1989.

6. Монсон П. Современная западная социология. — Санкт-Петербург: 1992.

7. Овчаренко В.Й., Грицанов А.А. Социологический психологизм. — Минск: 1990.

8. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. — К.: 1996.

9. Поппер К. Открытое общество й его враги, Т.2. — М.: 1992.

Ю.Радугин А.А., Радугин Р.А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.

11. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології.. — К.: 1992.

12.Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.

ІЗ.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М.: 1992.

13.Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.

15.Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.

16.Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Піча В., Семашко О., Черниш Н.) - К.: 1996.

17.Соціологія: Конспект лекцій для студентів гуманітарних вузів. - К.: 1992.

17. Філософія: Курс лекцій. — К.: 1994.