що надмірний прояв батьківської любові і ніжності приносить значну шкоду дитині. У їхніх традиціях ставлення до дитини є стриманим і навіть холодним. М’якість і ніжність вони проявляють значно більше до домашніх тварин (котів, собак) ніж до власних дітей. Дисциплінуючий вплив здійснюють із самого дитинства. Якщо дитина мордує тварину, ображає старших, наносить шкоду чужому майну – її чекає суворе і навіть жорстоке покарання. Наказувати дітей у Британії – це не тільки право, але й обов’язок батьків. Балувати їх це означає руйнувати їхнє майбутнє. З раннього дитинства англійці привчають своїх чад до самостійності та відповідальності за свої вчинки. Вважається, що діти родяться готовими дорослими, і для переходу в світ дорослих їх не потрібно готувати спеціально. Свідомо відмежовуючись від дітей, батьки готують їх до труднощів дорослого життя.
Ідея дитинства, як і багато інших сторін сучасного життя з’явилася лише ІІІ століття назад. Французький історик Ф. Арьє стверджував, що „дитинства”, як особливої стадії розвитку в середні віки просто не існувало. На середньовікових полотнах діти зображуються як маленькі дорослі, з дорослими обличчями, вдягнуті по типу дорослих. Діти приймали участь у тій же роботі і в тих же розвагах, що і дорослі. В ту історичну епоху діти не мали особливих іграшок, які ми сьогодні сприймаємо, як необхідність.
Відсутність поваги до дітей, яка була поширена в багатьох народів древності, пов’язана насамперед об’єктивними факторами. В часи, коли людей народжувалося значно більше аніж виживало, дитинство цінилося невисоко. Сам по собі факт народження зовсім не означав, що сім’я поповниться працездатним членом. При відсутності належних санітарно-гігієнічних умов помирало більше половини дітей, крім того, їх необхідно годувати, а при умові недостатності харчів, їх в першу чергу отримували ті, хто їх сам добував. Врезультаті діти сприймалися з подвійним почуттям: як ноша (тягар) і як майбутні годувальники. Вже в глибокій древності дітей, судячи по історичним джерелам, вбивали, кидали на призволяще, продавали в рабство, калічили, тероризували, і насилували власні батьки. Подібні вчинки виправдовували самі відомі діячі.
Древньогрецький філософ Аристотель вважав, що дітей-калік годувати взагалі не обов’язково, а Сенека пропонував топити слабих і вродливих новонароджених. Древні спартанці розправу над фізично слабкими новонародженими возвели в ранг державної політики. Задовго до них первіснообщинні племена звільнялися від дітей в період засухи, голоду та недоїдання. Фізичне знищення дітей отримало спеціальну назву – інфантицид. Середньовіччя має чимало письмових згадок про побої, знущання, батьківський деспотизм і байдужість до своїх дітей. Руський „Домострой” збірник законодавчих правил ХVІ століття проникнутий духом рабської покори дітей своїм батькам. Наприклад, згідно „Домострою” у 1649 році дітям відмовлено у праві скаржитися властям на своїх батьків. Вбивство дитини каралося позбавленням волі терміном на один рік, а вбивство батьків – смертною карою.
Навіть сьогодні поняття дитинства несе в собі ідею підкорення і залежності. Таким чином, повага до дитинства порівняно пізнє утворення, що знаменує появу гуманізму сучасної цивілізації. Згідно українського законодавства, діти – особи віком до 18 років, якщо згідно із законодавством, застосованим до цієї особи, вона не набуває права повнолітньої особи раніше. Відмінність між дітьми і молоддю: молодь може змінювати суспільство, впливаючи на нього, а діти не мають на це право і можливостей. Діти – це є соціально-демографічна група, яка має специфічні потреби, інтереси, права і охоплює межі встановлені законом.
4. Підліток – маргінальна людина.
Підлітковий період – це відрізок життя між дитинством і зрілістю. В античності та середньо вічності він був доволі коротким, а сьогодні під впливом науково-технічного прогресу і збільшення термінів навчання він постійно розтягується. Не існує чітких підходів до визначення його тривалості, більшість дослідників схиляються до думки про те, що це вік із 13 до 19 років. Їх думки однозначні стосовно того, що це проміжна стадія між дитинством і дорослим життям. Причому проходять її по-різному, але в кінці кінців, більшість підлітків стає дорослими. Цей час цікавий, але і водночас дуже драматичний. Драматизм підлітків полягає у тому, що зміни в організмі то відстають то випереджують духовний розвиток. Ламаються характери, світогляд, формуються нові погляди та ідеї.
Відомо, що підлітковий період – „важкий вік” – перш за все це криза, яка проявляється як на біологічному, так і на психологічному рівні. Вагомі гормональні і вегетативні зміни потрясають організм підлітка, він швидко втомлюється, стає дуже дратівливим, а нерідко і агресивним. Низький тонус, невпевненість у собі, висока тривожність на фоні загального недомагання – часті супутники підліткового періоду. До всіх описаних бід можна добавити також і невизначеність соціального становища: ще не дорослий, але вже й не дитина, майже не школяр, але й ще не студент; батьки з кожним днем все більше віддаляються, а своя сім’я ще нескоро з’явиться.
Розглянемо юридичні границі підліткового віку. Під визначення тінейджер попадають тільки ті, кому від 13 до 19, проте дівчатка часто в 13 років вже дозрівають фізично, тому 11-літня дівчинка, може виглядати і вести себе як тінейджер, а 15-літній хлопець, якщо він не досягнув статевої зрілості, може виглядати і вести себе як дитина. Само по собі слово тінейджер порівняно нове. Вперше воно з’явилося у випуску „Читацького путівника по періодичній літературі” за 1943-1945 роки, пізніше воно міцно увійшло в словниковий запас повсякденного спілкування. Поряд із цим терміном вживається і термін підліток.
У США підлітковий період розділяють на дві складові: