Суттєвою була і та обставина, що в цьому університеті в 40-х рр активно займався прикладними соціологічними дослідженнями Р. Мертон Його діяльність на посаді співдиректора університетського Бюро прикладних досліджень багато в чому сприяла підвищенню авторитета емпіричної соціологи, уособлюючи собою “єдність теорії і метода” в межах американської соціологи.

Методологію емпіричних соціологічних досліджень активно розробляв со-ратник Мертона Поль Лазарсфельд. Останній вважав, що методологія є перш за все діяльність, пов'язана з критичним аналізом і оцінкою методів і процедур соціологічного дослідження, виявом суті і значень понять, що використовують-ся, визначенням наукового змісту соціологічних теорій. Основним принципом Істинності наукового знання виступає принцип верифікації. Велику увагу на-давав Лазарсфельд розробці і основам застосування кількісних методів в соціо-логічних дослідженнях. Лазарсфельд вперше ввів у методику соціологічних досліджень ряд нових методів — панельний метод, який він вперше використав при обробці результатів виборчої кампанії 1940 р в США, а також розробив логічні і мате-матичні засади латентно-структурного аналізу.

Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо і його колег розробля-лась індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління. Працями Мейо і його колег був закладений теоретичний фундамент сучасного менеджменту - нової галузі техніко-організаційних і соціальних ас-пектів управління виробництвом, яка одержала інтенсивний розвиток як в американській, так і в європейській емпіричній соціології.

Під впливом американської соціології (на прикладі структурно-функціональних підходів до соціальної реальності) в 60-70-і рр. активно формувалась німецька соціологічна школа з багатьма галузевими соціологіями. Одним із її засновників став Р. Кенії, видавець "Кельнського журнала з соціології і соці-альної психології" (з 1949 р.), словників з соціології і керівництв з емпіричних соціологічних досліджень. Його колега X. Шельський в 1966 р. організував, у Білефельде університет з кафедрою соціології, який став нині найбільшим, соціологічним центром у Німеччині. В 80 - 90-і рр. сферою особливого і пос-тійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах - індустріальної соціології (Ф. Адлер, Г. Бернард, Ф. Мюллер, Р.Штольберг та ін.).

2. Структурний функціоналізм

Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) - один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, ви-никнення якого певною мірою об'єктивно пов'язане з широким розвитком ем-піричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя.

За вирішення цього завдання взялися провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в пра-цях ''Структура соціальної дії" (1937 р.), "Соціальна система" (1951 р.), "Соці-альна система і еволюція теорії дії" (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях "Соціальна теорія і соціальна структура" (1975 р.), "Соціальна структура і автономія" (1966 р.), "Соціологія науки" (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.

Ключем до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, за ученим, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології - дати рекомендації по стабілізації суспіль-ства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.

Жодна соціальна система — суспільство в цілому, виробнича одиниця, ок-ремий індивід — не можуть вижити, якщо не розв'язані її основні проблеми:*

пристосування до оточуючого середовища (адаптація),*

формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілепокладання);*

підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення мож-ливих відхилень (інтеграція)*

забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності систе-ми (латентність - підтримування зразка).

Прагнучи відповісти на запитання, завдяки чому можливе сумісне життя людей або суспільний порядок, Т. Парсонс приходить до висновку, що об'єднує суспільство не економічні відносини, а те, що робить можливим саме існування цих відносин, а саме спільність цінностей людей і взаємне дотримування пра-вил соціальної поведінки, "правил гри" Так Г. Тарсонс виходить на одну із цент-ральних категорій - категорію соціальної дії її специфіка на відміну від фізич-ної і біологічної дії полягає в:

а) символічності (тобто наявності таких механізмів регуляції дії, як мова, традиції, цінності та ін),

б) нормативності (що вказує на залежність індивідуальної поведінки від прийнятих в даному суспільстві правил і норм),

в) волюнтаристичності (що проявляється в залежності соціальної дії від суб'єктивних визначень ситуації).

У запропонованій моделі соціальної дії основними складовими елементами є діяч, ситуація та орієнтація діяча на ситуацію. Діяч (ним може бути як окремий індивід, так і соціальна група) характеризується активністю і здатністю про-аналізувати ситуацію, поставити перед собою мету, визначити способи і мето-ди досягнення цієї мети. Ситуація - це різноманітні фізичні, культурні, соціальні фактори, які актуальні для суб'єкта в даний момент і від яких залежить його дія. При цьому партнери за взаємодією є орієнтовані на очікування один від од-ного і прагнуть одержати схвалення з боку вагомих інших. Остаточно струк-туру соціальної дії визначають:*

система норм і цінностей, яка в загальних рисах співвідносить мету з си-туацією, обмежуючи вибір, діапазон засобів, можливого і неможливого;*

прийняття індивідуальних рішень щодо шляхів досягнення мети;*

наявні засоби і умови.

Парсонівська модель соціальної дії включає в себе чотири підсистеми соці-альну, культурну, особистісну, органічну. Соціальна підсистема забезпечує інтеграцію дій суб'єктів. Культура містить найбільш загальні зразки дій, прин-ципи вибору цілей, цінностей, вірувань, знань,