багато процесів які зазвичай вважаються руйнівними для системи (на-силля, незгода, відхилення, конфлікти), за певних умов можна розглядати як за-соби, що зміцнюють основи інтеграції системи та н пристосування до оточую-чого середовища;

До позитивних функцій конфлікту, за Козером, відносяться:*

розрядка напруги між антагоністами І відновлення їх взаємовідносин;*

"комунікативно-інформаційна" і "зв'язуюча";*

творення і конструювання суспільного об'єднання;*

стимулювання і збудження соціальних змін

Соціальний конфлікт, за образним висловленням Л Козера, - це страхуючий клапан системи, який дозволяє через наступні реформи й інтегративні зусилля на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність до умов, що зміни-лись.

В схожому з Л. Козером руслі розвиває концепцію соціального конфлікту сучасний німецький соціолог, який працює в Англії, Р. Дареидорф (нар. 1929) У книзі "Вихід Із утопи" (1967 р.) він доводить, що теорія конфлікту йде на зміну позитивізму і соціологам треба відвести місце в соціологи для конфліктної моделі суспільства. Р. Дарендорф запропонував конфлікті ну модель суспільства, яка включає чотири положення, певною мірою протилежні положенням функціоналістської моделі:*

кожне суспільство завжди знаходиться у стані змін;*

в кожному суспільстві завжди Існують елементи незгоди, які ведуть до за-гальних конфліктів;*

кожний елемент суспільства може сприяти його інтеграції і зміні;*

будь-яке суспільство базується на насиллі одних членів суспільства (або групи) над іншими, які завжди будуть боротися проти свого пригніченого ста-новища.

Теорія соціального конфлікту, на думку Р Дарендорфа, повинна відповісти на такі три питання:

1) яким чином в структурі суспільства з'являються групи, які знаходяться в стані конфлікта;

2) яких форм може набрати боротьба між цими групами;

3) якого роду конфлікт між цими групами впливає на зміну структури суспільства.

За Дарендорфом, соціологія повинна займатися вивченням поведінки людей в точці перетину суспільства і окремої людини. При цьому суспільство трак-тується як будь-який вид соціального зв'язку, від найвужчого (контактна гру-па) до найширшого (людство в цілому).

В останні 10-15 років помітно посилився інтерес до концепції соціального конфлікту як в США, так і в Європі, в тому числі і в Україні, де в 90-х рр за ініціативою професора М. І. Пірен проведено п'ять міжнародних наукових конференцій з проблем соціального конфлікту. Інтенсивно розвиваються нові підходи, які враховують багатомірність соціальних відносин і багаторівневість понять конфліктів В наш час, по суті, відбувається інституцюналізація конфліктології - інтегративної науки, яка вивчає проблеми, пов'язані з теорією та практикою проблемних ситуацій (як на макрорівні, так і на мікрорівні), з'ясо-вує природу, динаміку та діагностику конфліктів, причини виникнення конфліктів, форми їх прояву, розв'язання, прогнозування.

4. Символічний інтеракціонізм

Симвончний інтеракціонізм - один із найбільш цікавих і продуктивних на-прямків в сучасній соціологи, який зводить зміст соціальних процесів до взає-модії індивідів в групі і суспільстві. Засновником теорії символічного інтеракціонізму був американський соціолог професор філософи Чіказького універси-тету Дж. Мід, який визнавав перевагу соціального над індивідуальним і прагнув подолати обмеженість тієї дослідницької традиції, в якій індивід і суспільство протиставлялись один одному. В праці "Розум, Я і суспільство" (1934 р.) Мід підкреслює, що соціальний світ індивіда і людства переповнюється соціальними взаємодіями, в яких велику роль відіграє "символічне оточення". Спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів-символів, до яких Мід відносив жест і мову.

В найбільш чіткій і короткій формі основні моменти теорії символічного інтеракцюнізму викладені в праці Г. Блумерл (1900 - 1987 рр ) "Символічний інтеракціонізм перспективи і метод" (1969 р.) Різні течи теорії символічного інтеракцюнізму акцентують увагу на різних частинах цієї теорії Так, Чіказька школа зосереджується на здійсненні взаємодії і процесі інтерпретації, школа університету Айови намагається формалізувати дослідження і їх результа-ти, розробляє вимірювальні процедури і шкали оцінок, припускаючи, що людське "Я" є стабільне і відносно незмінне. Ще один напрямок теорії симво-лічного інтеракцюнізму — “рольова теорія”. В 1970-і рр. символічний інтерак-ціонізм вважався основною альтернативою функціоналізму і теорії соціаль-них систем (особливо в тому вигляді, в якому вони розвивались Т. Парсонсом), які складали в той час панівну парадигму в американській соціологи. Крім того, даний підхід мав важливе значення в соціологи як критика позитивізму. В останній час найсуттєвішою розробкою в теорії символічного інтеракцюніз-му є класифікація технік і стратегій спілкування Е. Гоффмана (1922 - 1982 рр.)

Таким чином, символічний інтеракціонізм — це дослідження відношення між особистістю і суспільством як процесу символічного спілкування між соціаль-ними діячами Розвиток цієї концепції сприяв аналізу ролі, соціалізації, комуні-кації і дії. Символічний інтеракціонізм мав значний вплив на соціологію девіантної поведінки завдяки запропонованому ним поняттю кар'єри, яке викорис-товується в дослідженнях злочинної поведінки інтеракціоністський підхід є те-оретичною основою теорії наклеювання ярликів, досліджень стереотипів і стиг-ми. Інтеракцюністи зробили вагомий внесок у медичну соціологію, дослідивши взаємодії між лікарем і пацієнтом. Сучасний символічний інтеракціонізм має тенденцію до аналізу суспільства як утворення, яке виникає на основі безкінченних трансакцій соціальних діячів. Мід підкреслює, що специфіка людини визначається відсутністю у неї розвинутої системи Інстинктів як основних регуляторів поведінки Саме тому людина має здатність винаходити символи, що є основою свідомого пристосу-вання до оточуючого середовища, свідомої поведінки І самоспостереження Головною характеристикою людської дії є використання символів Мід розріз-няє дві форми або дві ступені соціальної дії:*

ступінь узагальнення за допомогою жестів;*

ступінь символічно опосередкового спілкування.

Спілкування за допомогою жестів характеризується тим, що воно є якби скороченою, звернутою схемою дії, за якою окремим жестом (рухом) можна відновити дію в цілому. Такого роду жести, які беруть на себе функцію коор-динації поведінки,