Символічна опосередкована взаємодія, тобто в першу чергу взаємодія за допомогою мови, характеризується тим, що*

породжує приблизно однакові реакції при спілкуванні з будь-яким Індивідом,*

дозволяє ставити себе на місце Іншого,*

дозволяє бачити себе очима Іншої людини

Виникнення символічно опосередкованої взаємодії Мід пояснює функціо-нально — необхідністю координувати поведінку людей, бо у них немає на-дійних інстинктів, і антропологічні) - здатністю людини до утворення І вико-ристання символів.

Суттєве значення для розвитку сучасної соціологи має ролева концепція символічного інтеракціонізму. Поведінка людини, згідно цієї концепції, обумовлена структурою п особистості, її соціальною роллю і сприйняттям устано-вок усуспільненого Іншого Багатомірну поведінку людини можна подати у вигляді певного набору соціально-типових, усталених шаблонів п поведінки ролей , які людина відіграє в суспільстві. Згідно символічного інтеракцюнізму, аналіз "ролей" людини дає міцні підвалини для судження не лише про її поведінку, але й про її особистість, оскільки її внутрішня імпульсивність і нормативна суперечність віддзеркалюється в будь-яких поведінкових акціях.

5. Феноменологія

Феноменологія як новий напрям теоретизування (на відміну від структур-них функціоналістів і емпірикнів) в соціологи почала заявляти про себе в 60-і рр XX ст. Головними моментами позиції соціологів-феноменологів є такі:*

негативне ставлення до методологи як сукупності прийомів, призначених для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;*

відмова від спроб визначити природу соціальних об'єктів, що вивчаються;*

сугубо природниче ставлення до аналізу особистості і й діяльності; *

уява соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утворе-ної самими діючими індивідами;*

наші уявлення про реально діючі об'єкти невіддільні від них самих;*

об'єкти, з якими має справу людина, тісно пов'язані з й уявленнями про ці об'єкти які залежать від нагромадженого нею соціального досвіду.

З самого початку феноменологи заявили, що прагнуть вивчати зміст, структуру І функції повсякденного знання ', з якого походять наукові знання, так само як І продукти художньої творчої уяви або релігійного життя.

Як різновид розуміючої соціопогп феноменологічна соціологія бере свій початок ще з М. Вебера. Він пов'язаний з Е. Гуссерльом, Ч. Кулі, Дж. Мідом та ін. Але засновником феноменологічної соціологи як самостійного напрямку в соціологи є австрійський, а згодом американський соціолог А. Шюц (1899 — 1959 рр.). В 50-х роках, аналізуючи структуру повсякденного мислення, Шюц розробив концепцію інтерсуб'єктивного світу повсякденного життя. Цей світ, за його точкою зору, існував до нашого народження і інтерпретувався нашими предками як соціальний світ. Можливість об'єктивного розуміння мотивів людських дій, тобто їх су-б'єктивного смислу, стверджує Шюц, закладена в самій основі повсякденного життя, у світі повсякденності. Саме це дозволяє вирішувати головне, на дум-ку Шюца, завдання соціологи - зрозуміти процес становлення об'єктивності соціальних явищ на основі суб'єктивного досвіду Індивідів Але соціолог ство-рюючи теоретичну модель життєвого світу, повинен дотримуватися таких правил (або, як їх називає Шюц, постулатів)*

постулат релевантності (представнитва). Модель соціального світу по-винна враховувати лише ті моменти, які фіксують типові зв'язки і відносини предмета, що досліджується, залишаючи без уваги надмірний зміст, який не пов'язаний безпосередньо з досліджуваною проблемою;*

постулат адекватності. Соціологічна модель і знання, мотиви, плани дій, що в ній містяться, повинні бути вибудовані таким чином, щоб з точки зору здорового глузду вони також сприймались як розумні і зрозумілі;*

постулат логічної послідовності Поняття, якими оперує соціологічна на-ука, треба узгоджувати один з одним, і засновані на них висловлювання не по-винні суперечити одне одному;*

постулат узгодженості. Соціолог не винаходить світ заново, він будує свою пояснювальну модель таким чином, щоб й можна було емпірично перевірити.

Шюц, а пізніше П. Бергер і Т. Лукман у своїй спільній праці "Соціальне конструювання реальності" (1967 р.) показали і довели, що найбільш повно і послідовно людська суб'єктивність реалізується у світі повсякденності. Повсякденність — одна із сфер людського досвіду, яка характеризується особливою формою сприйняття і осмислення світу, яка ви-никає на основі трудової діяльності.

6. Етнометодологія

Ця оригінальна соціологічна концепція була представлена у книзі "Дослід-ження з етнометодології" (1967 р.) американським дослідником Г. Гарфінкелем (нар.1917 р.). Сам термін "етнометодологія" означає "методи людей" (people methods).

Початок емпіричному соціологічному аналізу цих процесів поклав Г. Гарфінкель і його колеги, які розробили етнометодологію як цілий ряд методів перетворення повсякденних дій індивідів в очевидно розумні і практичні пояснювання. Вони розглядали всі соціальні події і дії як однаково важливі предмети соціологічного дослідження.

Предметом етнометодології є так звані етнометоди, тобто характерні для різних соціальних класів, груп і організацій методи інтерпретацій, які застосо-вуються учасниками взаємодії з метою розуміння актуальних фактів і явищ. Розуміння веде до встановлення стабільної структури взаємодії, яка забезпечує нормальний (з точки зору учасників) розвиток подій. Усвідомлення ролі етнометодів у формуванні стабільних структур діяльності (тобто "соціального поряд-ку") і привело прихильників етнометодології до висновку про те, що вказані ме-тоди, і нормативно-структурні детермінанти діяльності не "усвідомлюються" як такі, але "утворюються" кожен раз спочатку. Звідси випливає відмова від виз-нання об'єктивного існування самих структур діяльності.

Позиція етнометодології, яка відкидає об'єктивну зумовленість нормативних систем, веде до суб'єктивізму. В ній, однак, в односторонній, специфічній формі відбита реальна складність діалектики виникнення, розуміння і засвоєння індивідами соціальних норм, перш за все, момент людської активності в цьому процесі. З цієї точки зору етнометодологія стає антиподом теорії структурно-функціонального аналізу, де нормативні системи розглядаються як вирішальні чинники діяльності, а момент людської діяльності пригнічений.

Положення етнометодології викликали різноманітні дискусії в соціології на початку 70-х рр., однак сьогодні її роль не така помітна. Критика етнометодо-логії групується на тому, що вона:

1) займається тривіальними темами;

2) про-пагує ідею надпорядкованості