Реферат

на тему:

Основи структурування

соціологічних знань

Термін «соціологія» є похідним від двох слів: латинського societas — суспільство та грецького логос, — вчення. Отже, соціологія — це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами.

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розглядати й структуру соціологічного знання:

загальні соціологічні теорії, які відображають визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної;

галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини;

емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з ясу-вання, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Структуру соціологічного знання можна зобразити такою схемою:

ЗАГАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Спеціальні соціологічні теорії | Галузеві соціологічні теорії—

соціологія особистості— | соціологія культури—

соціологія сім'ї— | соціологія політики—

соціологія молоді— | соціологія праці і управління—

соціологія міста— | соціологія дозвілля—

соціологія села— | соціологія виховання—

соціологія класу, стану— | соціологія освіти—

соціологія класу, стану— | соціологія соціальних відхилень—

соціологія нації

ЕМПІРИЧНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою: без науково обгрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх у струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Беручи до уваги риси сучасної соціології, а саме її множинність, що дедалі зростає, спробуємо вирізнити основні наукові парадигми, довкола яких обертається соціологічна думка сьогодення. Термін «парадигма» вводить у науковий обіг американський вчений Томас Кун з метою визначення певної моделі постановки проблеми та її розв'язання. Ця модель лежить в основі тієї чи іншої теорії, включає в себе сукупність основних положень і принципів, специфічний набір категорій і визнається певним колом учених. З цієї точки зору сучасна західна соціологія поділяється на ряд пануючих парадигм та належних до них напрямків і шкіл, що може бути представленим у наступній схемі:

Структурні парадигми розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на мікрорівні. Емпірична соціологія займається розв'язанням практичних завдань керування суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

До основних макросоціологічних парадигм зараховують структурний функціоналізм і конфліктологію. Особливе місце в ній належить також інтегральній соціології П.Сорокіна, яка охоплює всі соціологічні аспекти соціокультурної реальності.

Засновниками сучасного структурного функціоналізму вважають американських соціологів Толкотта Парсонса (1902-1979) і Роберта Мертона (нар. у 1910), які у своїх працях творчо використовували ідеї Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, М.Вебера та інших своїх попередників.

При структурному підході об'єкт дослідження (суспільство, соціальний інститут чи соціальний процес) складається з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру. Функціональний підхід з'ясовує зв'язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування. При цьому соціолог розглядає можливі стани системи, допустимі сполучення елементів у ній, визначає набір функцій як способів поведінки, що притаманні даному системному об'єкту за умови збереження його структурної цілісності.

Для Парсонса система є сталим комплексом соціальних дій, які повторюються і взаємопов'язуються. Тоді соціальна система дня нього виступає усталеним комплексом мотивованої людської поведінки. Соціальну структуру утворює система соціальних відносин людей, що діють, виконуючи певні соціальні ролі стосовно один одного. Отже, роль — це одиниця соціальних відносин. У ролі, яку виконує індивід, поєднуються мотиви його дій з очікуваннями щодо дій інших індивідів. Саме поняття ролі з'єднує підсистему індивіда, який діє, з певною соціальною структурою, що зображено на схемі.

Одним з важливих положень концепції Парсонса є розмежування таких відносно автономних підсистем дії, як особа і культура. Це дозволяє йому уникнути уявлень про цілком незалежну особу, з одного боку, і уявлень про індивідів, жорстко запрограмованих пануючою культурою і залежних від її цінностей, з другого. У цьому останньому питанні Парсонс принципово розходиться з Дюркгеймом, у якого «культурні стандарти» домінують над особистістю. Парсонс розглядає це співвідношення як систему вмотивованої поведінки особи, що взаємодіє з культурними стандартами і цінностями, виступаючими в якості оточуючого, зовнішнього середовища.

У середині 60-х pp. XX ст. в західній соціології виникає свого роду повстання проти монополії на істину структурно-функціонального підходу, в якому чільне місце займає теорія конфлікту, або конфліктна парадигма. «Теорії порядку» протиставляється «конфліктна теорія», ідеї «соціальної рівноваги» — ідея «соціальної зміни». Одним з перших критиків теорії структурного функціоналізму виступає американський соціолог Чарлз Райт Міллс (1916-1962). Він вважає, що теорія Парсонса недосконала, бо формує переконання у гармонійності інтересів, стабільності, порядку суспільного життя, ігноруючи при цьому нестабільність і конфлікти, притаманні будь-якому суспільству.

Дещо інше тлумачення конфліктів містить у собі «конфліктна модель суспільства» німецького соціолога Ральфа Дарендорфа (нар. у 1929). Його концепція заснована на 4-х положеннях, протилежних до положень структурно-функціонального аналізу:*

кожне суспільство безперервно перебуває у процесі постійних змін — зміни всюдисущі;*

у кожному суспільстві Ј незгоди й конфлікти .— соціальні конфлікти є повсюдними;*

кожний елемент у суспільстві сприяє його інтеграції та змінам;*

кожне суспільство базується на насильстві одних його членів над іншими.

Основними рисами конфліктної парадигми є