РЕФЕРАТ
На тему:
Перспективні історичні орієнтації в соціології. Цінності і норми
Людина – це свідома істота. У тому значенні, що вона усвідомлює умови власного існування, поставлену мету і засоби її здійснення, регулятивні норми поведінки, форми соціального контролю, наявний статус і приписаний сценарій рольової діяльності, власні домагання та міру їх реалізації. Однією з особливостей людини є здатність надавати речам і явищам дійсності ціннісних рис, здійснювати їх певну оцінку і діяти у відповідності з ними. У такому разі цінності та оцінки стають чинниками людських дій, визначають їх зміст і спрямованість. Тому вони повинні розглядатися в контексті взаємодії людини зі своїм суспільним оточенням.
Цінностями називається вся сукупність знаків, символів і явищ, якими індивід чи група керуються у своїй поведінці. Ми акцентуємо увагу переважно на соціальних цінностях: статусі, престижі, авторитеті, владі, популярності і т. д. Окрім цього, ще існують цінності культури. Вони будуть розглянуті в іншому місці.
Соціологічні теорії і персоналії надають цінностям не однакового значення. Вони можуть бути центральним пунктом аналізу (М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс), коли вихідною аксіомою є твердження, що лише на основі загальноприйнятих цінностей стає можливим соціальний консенсус і правильна організація життя. А можуть (конфліктуалізм, теорія обміну, структуралізм) займати досить скромне місце. Тоді основна увага спрямовується на дослідження об’єктивно діючих механізмів інтеграції, а не суб’єктивних прагнень людей (скажімо, пошук громадської злагоди). Але в обох випадках цінності складають необхідний момент соціологічного дослідження. Адже будь-які значні історичні зрушення (війни, революції, громадянські міжусобиці, демографічні процеси, технічні інновації та ін.) завжди просякнуті певними ціннісними орієнтаціями. Жорстка догматична орієнтованість на певні цінності призводить до суспільної інерції, консервації застарілих структур (забобони, вірування, звичаї).
У відповідному ціннісному забарвленні відбуваються і процеси соціальної класифікації і стратифікації, соціальні антагонізми та етнічні конфлікти. На ґрунті певних ціннісних орієнтацій формуються соціальні норми і механізми соціального контролю. На них, як правило, спирається соціальна система санкцій і заохочень, винагороди і покарання.
За принципом руху від абстрактного до конкретного можна побудувати таку ієрархію ціннісно-орієнтаційних рівнів: ідеологічний чи утопічний (найбільш універсальні цінності, які складають упорядковану систему суджень, на основі яких досягається загальносуспільний консенсус); соціальні цінності (сукупність орієнтацій, необхідних для суспільного виживання групи або соціальної системи в цілому); нормативний рівень (чітко сформульовані правила поведінки індивіда або групи відповідно до прийнятих у даному суспільстві загальних цінностей); праксеологічний рівень (сукупність реально спостережуваних людських дій по втіленню існуючих цінностей). У певному відношенні можна погодитися з Дюркгеймом, Парсонсом і Сорокіним, які стверджують, що без узагальненої (легітимізованої) системи цінностей і орієнтацій соціальний консенсус, інтеграція і стабільний порядок в суспільстві неможливі. Не позбавлене сенсу і твердження Маркса щодо залежності ціннісних орієнтацій від об’єктивних суспільних обставин, у т. ч. економічних. Не сприймаючи крайнощів економічного детермінізму, можна погодитися, на нашу думку, з тим, що громадська злагода і стабільність будуть стійкішими, якщо цінності більш адекватно відтворюють соціальні тенденції і дійсні потреби людей.
Між соціальними групами і “глобальним” суспільством здійснюється постійна взаємна трансмісія цінностей. Загальні цінності, йдучи “донизу”, стають груповими орієнтаціями, нормами реальної колективної поведінки. У той же час групові цінності виступають тією первинною сировиною, з якої шляхом селекції, сполучення, інтеграції формуються загальні ціннісні орієнтації. Про стан загальної впорядкованості суспільства можна судити, відштовхуючись від міри згуртованості чи конфліктності реально існуючих груп. І тут ми погоджуємося з Е. Дюркгеймом, який вважав підвищення “корпоративної єдності” суспільства передумовою ефективної громадянської злагоди. Виходячи з цієї ідеї, Дж. Морено пропонував провести “соціометричну революцію”, спрямовану на якісне підвищення групової згуртованості. Він вважав, що досягнення відповідності взаємних відносин неформальних і формальних лідерів, узгодження функцій лідерів з їх особистими якостями, переведення в особливі групи тих, хто не вписується в дану спільність, можуть зняти напругу і підвищити індекс групової згуртованості, чим досягається якісно новий стан суспільства.
Ціннісні орієнтації не є простою механічною сукупністю будь-яких елементів. Слід говорити про системи цінностей. Різні соціологи пропонували своє тлумачення джерел цієї когерентності. У контексті марксистської методології такою системотворчою ознакою визначаються насильницькі дії держави. Вважається, що, використовуючи її репресивні механізми, в т. ч. засоби духовного контролю і символічного тиску, пануючий клас перетворює власні переваги в панівні цінності (ідеологію) даного суспільства. Функціоналісти Т. Парсонс і Р. Мертон стверджували, що в основі взаємопов’язаності цінностей лежить структурно-функційна залежність усіх елементів соціальної системи. Визначені суб’єктивно ціннісні орієнтації впливають на організацію соціального порядку, механізми стратифікації та соціальної мобільності, систему права і соціальний контроль. Керуючись цим, Т. Парсонс і Р. Мертон довели, що існує відповідність між такими, наприклад, орієнтаціями сексуальної поведінки, як романтична закоханість, шлюбні контакти, толерантність до адюльтеру чи ревнивість; соціопрофесійною мобільністю, механізмами стратифікації (розташування соціальних груп за соціальними позиціями), характером власності. Але наявність відповідності ще не є доказом причинної обумовленості. До того ж, сама по собі відповідність не вказує на першопричину чи визначальний фактор. Сучасна соціологія не сприймає такої ідеологізованої суперечки, стверджуючи багатофакторний підхід і конкретність (просторово-часову визначеність і практичну наукову доцільність) істини.
Аналізуючи цінності, слід звернути увагу на ряд вже відомих їхніх властивостей. Зокрема, вони складають певну ієрархію, стосовно якої можливі якісні оцінки (більш-менш, краще-гірше, вище-нижче і т. д.).
У кожній системі є своя основна цінність, навколо якої будується весь ланцюг. Можна сказати, що основна цінність є той критерій, за яким можна розрізняти