Соціальну ситуацію, коли норми втратили свою ефективність, Е. Дюркгейм назвав аномією (ненормована, асоціальна, безнормна). Вона може виникнути з причин об’єктивного зникнення регулятивних норм (розпад соціальної тканини, суспільна криза або надто швидкі структурні перетворення) або з причин внутрішньої конфліктності норм, а також статусів і ролей, їх невідповідності між собою. Можливий і такий випадок, коли індивід або не бажає, або не може наслідувати нормам.

Аномія лежить в основі девіації, патологічного відхилення соціальної поведінки. Наявність аномії Е. Дюркгейм вважав показником розриву суспільних зв’язків, деформації соціальної солідарності чи контрольних інституцій, які забезпечують обов’язковість соціальних норм. У його очах це безумовна патологія. Але сучасний американський соціолог Р. Мертон вводить більш тонке розмежування. Він розрізняє делінквентів нижчого і вищого ґатунку. Причина відхиленої поведінки перших випливає із неможливості досягти законної мети законними засобами, делінквенти другого порядку (“інноватори”, “бунтарі”, “революціонери”) прагнуть ствердити нові цінності і започаткувати нові засоби їх досягнення, тобто ввести нові правила соціальної гри.

У загальному вигляді норми можна поділити на норми права, норми – соціальні моделі, моду, норми – суспільні потреби. Норми права є найбільш зовнішніми, чітко й однозначно фіксованими правилами поведінки. Із соціологічної точки зору вони можуть розглядатися як об’єктивні показники (індекси), за якими можна судити про ціннісні орієнтації суспільства і стан його свідомості. Вони забезпечують стабільність суспільства, захищеність індивідів і груп, ефективно регулюють стосунки між людьми, особливо майнові. Вони одночасно свідчать і про стан суспільної свідомості, і про характер соціальних структур та інституцій. Еволюція норм права відбувається паралельно і в певному взаємозв’язку з суспільними змінами, особливо інституційними. Підґрунтям, витоком і підтримкою норм права є звичаї, традиції, спосіб життя, громадська думка, культура та історична пам’ять певного соціуму. Але найбільш тісно вони пов’язані з державою. Іноді правові органи вплетені в політичну організацію, невід’ємні від її структури. В інших випадках – винесені за її межі. Держава в такому разі є підпорядкований праву інститут. У цих умовах виникають опозиційні концепції держави і права. Скажімо, в марксистській традиції право розглядається як політична воля панівного класу, що сприйняла юридичну форму. У функціоналізмі система права розгляддається як така, що має свою особливу функцію (інтеграція), а політична система – свою (підтримання стабільності цілей). У сучасній соціології справедливо вважається, що відокремлення судової та законотворчої влади від виконавської робить політичну систему більш ефективною, демократичною і справедливою. За умови, коли виконано ряд інших вимог (коректність закону, ефективність судових відправлень, рівень правосвідомості, традиції, економічні стандарти життя), такий характер соціальної структури сприяє зменшенню криміногенної ситуації в суспільстві.

Соціальні моделі визначають дещо специфічні норми. Мова йде про втілення норм, ствердження їх як живих зразків наслідування чи керування. Їх ще визначають як взірцеві ролі або керівні норми. Серед них можна виділити технічні моделі (засоби та інструменти діяння, стереотипи колективної поведінки, узвичаєні способи виконання соціальних ролей); культурні моделі (символлізація і стереотипізація ціннісних орієнтацій, ідеалів, мрій чи сподівань). Вони мають особливе значення в ідеологічних чи ідеологізованих формах свідомості та культури: художній творчості, релігії, моралі, вихованні, суспільствознавчих формах знання. Деякі з цих моделей охоплюють цілі історичні епохи, дещо трансформуючись з рухом суспільства. Інші виникають несподівано, різко змінюючи напрямок історичного руху. Найчастіше це буває у випадку з революційною утопією релігійного, квазірелігійного або раціоналістичного спрямування. У цьому випадку спостерігається значне послаблення захисних індивідуальних і колективних механізмів, зростання альтруїстичних самогубств, знецінення чужого і свого життя, релігійний чи квазірелігійний екстаз, загальна деформація людського буття і свідомості. У літературі такий стан визначається як “смута”, розбрат. У марксистській традиції такого роду колективні дії оцінюються як “свято народних мас”, “історична місія”, “революційний порив” і т. д. У сучасному промислово розвиненому суспільстві соціокультурні моделі суперечливі і навіть знаходяться у взаємному протистоянні.

Мода визначає переважно зовнішні аспекти поведінки або стосунків (одяг, зачіска, стиль відносин), проте звичайно супроводжується відповідними суб’єктивними станами і мотивами, настроями, психологічними установками, пристрастю або афектами. Мода здається ефемерною і розпливчастою, але досить ефективно регулює людську поведінку. Через неї індивід здійснює ідентифікацію з групою, до якої належить (“ми-група”, референт-група), підтверджує свій соціальний статус або домагання, обирає один із засобів суспільного самоствердження і регуляції своїх стосунків з іншими. Мода зовсім не є сучасним винаходом. Промислове суспільство завдяки масовому виробництву, споживанню і комунікації лише різко посилило її регулятивні функції. Мода є одним з найбільш ефективних механізмів відкриття, поширення і закріплення соціальних норм. Відкриті Г. Тардом закони наслідування тут виявляються у найбільш чистому вигляді. Мода також є засобом соціального дистанціювання (відокремлення себе від “інших”), стратифікації (надає зовнішній, доступний для сприйняття вигляд ієрархії статусів, ролей і соціальних позицій), спрощує і полегшує взаєморозуміння. Вона є також засобом мотивації до соціальної мобільності або, якщо це практично неможливо, її імітації. Особливо це стосується жіночої моди. Так, зовнішній профіль дружини у більшості випадків має засвідчити соціальний статус її чоловіка. Відповідно до всіх інших елементів (статус, роль, престиж, цінність) мода в сучасному суспільстві теж суперечлива і внутрішньо конфліктна. В ній водночас борються за своє самоствердження різні статуси і ролі, етнонаціональні, вікові, статеві, професійні та ін. групи, ціннісні і культурно-ідеологічні орієнтації. Значну роль у ствердженні моди в сучасних умовах