Потреби відбивають особливі соціальні норми, які залежать від рівня й умов суспільного існування. Вони вказують на об’єкт чи предмет потреби та одночасно на міру індивідуального чи колективного задоволення його споживанням. Тому можна говорити про потребу-предмет і потребу-стан чи потяг.
Потреби бувають об’єктивні і суб’єктивні. Перші включають те, що необхідне людині для її існування в контексті стверджуваних у даній культурі стандартів. Другі – визначають їх суб’єктивний вимір або трансформацію. Розрізняють ще стандартні, нормальні, розумні та ін. потреби. Зрозуміло, що всі вони мають історично відносний та історично конкретний характер. Існує чимало класифікацій потреб. Наведемо для прикладу класифікацію А. Маслоу. В її основі лежать первинні потреби: фізичного існування і захисту. Серед вторинних він відрізняє потребу в приналежності, самооцінці і престижі. На самій вершині – потреба в актуалізації і самоствердженні особистості. Динаміка їх, на думку А. Маслоу, полягає в тому, що вищі потреби не виникають раніше, аніж нижчі. Вважаємо, що це – явне спрощення проблеми і реального процесу становлення потреб.

Французький соціолог К.А. Шомбарт де Лов відштовхується в своїй класифікації від потреб-станів, котрі розподіляються ним на потреби-обов’язки і потреби-прагнення. Перші спрямовані на виживання особи чи групи, другі – на розвиток. Існують у контексті функціоналістської методології спроби розрізняти явні і латентні (приховані) потреби. Може бути так, що це одні й ті ж потреби, які виникають чи зникають в залежності від соціальних переміщень і ситуації. За внутрішнім змістом потреби можна поділяти на матеріальні і духовні, економічні, політичні та культурно-ідеологічні, виробничі і споживацькі. За їх носієм потреби можна визначити як індивідуальні, колективні та соціальні (загальноісторичні). Серед колективних можна виділити потребу в територіальному захисті, правовій регламентації, праці і відпочинку, екологічній безпеці. Радикальні критики існуючого суспільства протиставляють природні та штучні потреби. Перші, на їх думку, випливають із людського єства, другі – людині примусово нав’язуються, у т. ч. через рекламу та інші засоби маніпуляції особою.

Із значною мірою вірогідності можна сказати, що зростання незадоволених потреб може закінчитись бунтом чи революційним вибухом. На це, зокрема, вказують такі різні за методологічними спрямуваннями мислителі, як К. Маркс, А. де Токвілль, Л. Козер, П. Сорокін. Проте вони по-різному тлумачили зміст, міру і стан цього незадоволення. За Марксом в основі всіх можливих варіантів соціального вибуху лежить неможливість безпосередніх виробників користуватися здобутками власної праці. А. де Токвілль вважає, що революційна ситуація випливає із неможливості здійснити владну конверсію зростаючої економічної могутності. На думку Л. Козера, конфлікт виникає із несправедливого (нееквівалентного) розподілу влади.

Література

1. Блау М. Питер. Исследование формальних организаций// Американская социология. – М.: Прогресс, 1972. – С. 98.
2. Гавриленко І.М. Соціологічна діагностика конфліктів// Світ безпеки. – 1994.
3. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Вищий навчальний заклад як об’єкт соціологічної діагностики// Вопросы социологической диагностики высших учебных заведений. – Запорожье, 1995. – вып. 1.
4. Гавриленко І.М., Федій Р.І. Технологія діагностування вищих навчальних закладів// Вопросы социологической диагностики высших учебных заведений. – Запорожье, 1995. – вып. 1.
5. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Прогнозное проэктирование управления воспитательной деятельностью// Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах. – Запоріжжя, 1995.
6. Гавриленко І.М., Цимбаліста Л.Ю. Театр як соціальна організація// Вісник київського університету. – К., 1995. – вип. 1.
7. Гавриленко И.Н. Учебное заведение как первичный элемент социальной организации образования// Социология образования: Учебн. пособ. – К.: МАУП, 1997.
8. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Навчальні соціальні організації// Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціалогія освіти: Навч. посібн. – Запоріжжя: ЕТТА-ПРЕС, 1998. – С. 256–295