ендокринні порушення;–

порушення в рості, розвитку та дозріванні (акселерація та недорозвиненість);–

генетичні відхилення;–

мозкові порушення.

Негативним у цій теорії є те, що у ній абсолютно не враховується вплив навколишнього середовища.

2) Соціальна теорія, розроблена на основі теорії психоаналізу і ініційована самими людьми з обмеженими можливостями. Суть цієї теорії полягає в тому, що обмежені можливості окремих громадян є наслідком різних видів дискримінації у конкретному суспільстві або групі людей.

3) Теорія соціальної корисності людей – людину з обмеженими можливостями (тобто людину з відхиленнями) можна навчити і використати для блага суспільства, такі люди являють дешеву робочу силу і поряд з цим зобов’язані самі себе забезпечити. Ця теорія не враховує тих проблем, що пов’язуються власне із здоров’ям людини, а також світогляду людини з обмеженими можливостями. По іншому цю теорію називають “теорія використання”.

Будь-яке суспільство є не простою сукупністю окремих індивідів, а являє собою складну систему окремих соціальних груп населення. Перше чітке визначення групи дав англійський філософ Томас Гобі наприкінці ХVІІІ ст. Група, на його думку, це певна кількість людей (не менше трьох), об’єднаних спільними інтересами або спільною справою, спільними ознаками (соціальна спільність людей що має певну мету).

Належність до тієї чи іншої групи визначається за такими ознаками:

а) спосіб життя;

б) усвідомлення та дотримання прав та обов’язків;

в) особисті якості, переконання, цінності та ідеали;

г) ставлення індивіда до інших людей та навколишнього середовища.

Усі соціальні групи поділяються на:

1) великі – довготривалі, сталі соціальні спільноти, які існують в межах усього суспільства – суспільні класи, соціальні прошарки, професійні групи, етнічні об’єднання вікові групи. Належність до великої групи може іноді навіть не усвідомлюватись людиною, усвідомлюватись частково або невірно.

2) середні групи (локальні) – це територіальні соціальні спільноти (жителі одного міста, регіону та виробничі об’єднання працівників одного підприємства). Територіальні групи збираються стихійно, а виробничі – свідомо для досягнення певних цілей.

3) Малі групи – це соціальні спільноти, які об’єднують невелику кількість (від 3 до 9 чоловік) : сім’ї, компанії, первинні навчальні або виробничі колективи.

Окрім того, усі групи поділяються на:

А) Формальні – існують відповідно до чинного законодавства у вигляді організацій та об’єднань для досягнення мети яку ставить перед собою дана організація чи об’єднання.

Б) Неформальні (про-, а-, антисоціальні) – складаються на основі спільних інтересів або власних уподобань членів груп, які можуть не співпадати з інтересами формальних груп чи організацій, а іноді і з інтересами суспільства.

Для соціалізації особистості важливе значення має її участь як у формальних, так і неформальних групах. Соціальні групи, які здійснюють виховний вплив на особистість називаються виховними організаціями.

Виховна організація – це різновид соціального об’єднання людей одного або різного віку, основною метою якого є виховання особистості. Усі виховні організації поділяються:

1) за принципом вибору на: а) обов’язкові (загальноосвітні школи); б) добровільні (клуби, об’єднання); в) примусові (виховні та виправні колонії, спеціалізовані школи);

2) за юридичним статусом: а) державні; б) недержавні (громадські, комерційні, конфесійні, приватні);

3) за відомчою належністю на: а) ті, що відносяться до органів Міністерства Освіти (загальноосвітні школи, клуби); б) ті, що відносяться до Міністерства Охорони Здоров’я (санаторії, спеціалізовані школи); в) ті, що відносяться до Міністерства Внутрішніх Справ (виховні колонії);

4) за рівнем підпорядкованості: а) загальнодержавні; б) регіональні; в) місцеві.

5) за ступенем відкритості: а) відкриті (загальноосвітні школи); б) напіввідкриті або інтернатного типу; в) закриті (спеціальні школи і виправно-трудові колонії);

6) за функціями: а) навчальні; б) освітні; в) розвиваючі; г) суспільно-орієнтовані;

7) за тривалістю існування: а) постійні; б) тимчасові;

8) за віком: а) одновікові; б) різновікові; в) дитячі; г) різні;

9) за статтю: а) одностатеві; б) різностатеві.

Основними функціями виховних організацій є:

1) залучення людини до загальної культури людства;

2) створення умов для індивідуального розвитку та духовно-цілісної орієнтації особистості;

3) автономізація поколінь;

4) диференціація вихованців, відповідно до суспільної та професійної структури людства.

У процесі соціально-контрольованої соціалізації окремої групи людей виховні організації відіграють значну роль, оскільки саме в них відбувається власне соціальне виховання.

З огляду на визначення соціальної групи та виховної організації, соціальне виховання у виховній організації – це контрольований процес соціалізації, який здійснюється у спеціально створених виховних організаціях і сприяє розвитку позитивних якостей та можливостей особистості, що є цінними для суспільства. Соціальне виховання у виховних організаціях складається з трьох взаємопов’язаних процесів:

1) організація соціального досвіду:

а) організація життєдіяльності групи;

б) організація взаємодії членів групи;

в) стимулювання діяльності;

г) вплив на мікрогрупи в межах групи.

2) освіта:

а) систематичне навчання (засвоєння досвіду);

б) пропаганда і поширення культури;

в) стимулювання самоосвіти;

3) індивідуальна допомога людині:

а) допомога у вирішені власних проблем;

б) створення виховуючи ситуацій;

в) стимулювання або заохочення самовдосконалення.

У різних виховних організаціях співвідношення значимості та ваги цих процесів є різним.

Література:

Азаров Ю.П. Семейная педагогика. – М., 1989.

Актуальные проблемы социального воспитания. Науч.-метод.бюллетень (Спец.выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.

Алмазов Б.Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. – М., 1988.

Антология социальной работы. – Т.1. – М., 1994.

Галагузова М.А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000. –С.212-227.

Гребенников И.В. Основы семейной жизни. – М., 1991.

Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989.

Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М.С.Певзпер. – М., 1966.

Социальная педагогика под ред. Галагузовой М.А. – М. – 2000.

Социальные отклонения. –М., 1984.

Турчапинова Ю.И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М., 1987.

Ушинский К.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. –М.: Педагогика, 1989. –С.39-40.