2. Географічне середовище

У минулому столітті існувало кілька соціологічних напрямів, які орієнтувалися на принцип географічного монізму (за усталеною вітчизняною термінологією – географічного детермінізму). Методологічною основою їх було переконання, що зміст і напрям суспільних процесів визначається географічним середовищем. Вперше такий погляд висловив Ш. Монтеск’є. У праці “Дух законів” він шукав позитивне співвідношення між кліматом, традиціями і звичаями та характером правових стосунків у суспільстві. Після нього Ле Пле, а особливо його учень Демолен, дійшли у цьому твердженні крайнього радикалізму. Вони обстоювали навіть думку про залежність між географічним середовищем і певними структурами свідомості. Араби, вважали вони, є монотеїстами завдяки великим розмірам і одноманітності пустелі. А стародавні греки були політеїстами через те, що їх ландшафт мав велику кількість маленьких, досить різноманітних долин. Приблизно таким же чином ці мислителі пояснювали специфіку італійського чи фламандського живопису (залежність від прибережного розташування), особливості історії та суспільного устрою Англії (острівне положення). У такий же спосіб фон Тречке доводив слабкість поетичної і в цілому художньої культури Швейцарії, що, на його думку, зумовлене похмурістю громіздких гір, що ніби “паралізують дух”. Географічний монізм (детермінізм) відстоював і К.А. Міллс. У праці “Клімат визначає людину” (1942 р.) він писав, що розвинені цивілізації є продуктом помірного клімату, затримка ж історичного поступу є наслідком несприятливих природних умов.

Було б недоречним заперечувати будь-який вплив на суспільне буття природних чинників взагалі, географічного середовища зокрема. Клімат, грунт, характер земної тверді, наявність чи відсутність корисних копалин, енергетичних і водних ресурсів, звичайно, позначається на характері суспільних процесів. Однак немає підстав вважати їх визначальними чинниками історії. Багато залежить від конкретно-історичних обставин. Зокрема, у первісних та патріархальних (доіндустріальних) суспільствах роль географічного середовища була значною, у промисловому суспільстві його вплив різко зменшується, тому його не можна вважати універсальним. Скажімо, Саудівська Аравія та Арабські Емірати досягли високого рівня розвитку завдяки значним запасам нафти. Проте ефективний вплив географічного середовища тут спричинився завдяки двом обставинам: світова енергетична криза, підвищення світової кон’юнктури на енергоносії та компетенція політичної еліти. За іншої політичної стратегії багаті природні запаси могли б бути вичерпані без такого корисного ефекту. Так, зокрема, сталося в СРСР, де величезні валютні кошти пішли на підтримку військово-промислового комплексу, ідеологічних амбіцій, утримання громіздкого і неефективного управлінського апарату.

Отже, географічне середовище можна розглядати як один із чинників формування суспільства та його розвитку поряд із демографічними і виробничими. Залежність між ними така: чим сприятливіші географічні умови, тим шведше зростає кількість і густота населення. Виробництво, як посередник у стосунках людей з навколишнім оточенням, впливає на це співвідношення. За умов низького рівня його розвитку зростає залежність людини від природних чинників. І навпаки, ця залежність зменшується за умов високого розвитку виробничої діяльності. Певною мірою можна стверджувати, що виробництво допомагає людині послабити цю залежність. Щоправда, це призводить до іншої залежності людини – залежності від виробництва. Постає загроза екологічної та демографічної кризи. Перша загрожує забрудненням навколишнього середовища, знищенням або суттєвою деформації необхідних природних чинників. Як частина природи і важливий ланцюг у кругообігу її речовини та енергії, людина втрачає такою ж мірою, якою знищує природу. Демографічна криза виявляється у дефіциті чи надмірності приросту населення, що теж негативно впливає на нормальний перебіг суспільних процесів взагалі і соціальних трансформацій зокрема.

Конкретні форми впливу географічного середовища на соціальні процеси різні. Передусім це позначається на характері розселення людей. Так, люди завжди розселялися біля води, адже водні артерії є важливими шляхами сполучення, комунікації впливають на інтенсивність суспільних процесів. Водоймища традиційно використовуються для захисту, ізоляції чи самоізоляції. Спостерігається цікава залежність між кліматом і типом будівель, зокрема формою даху. Наприклад, кут нахилу даху від Північної Африки до Скандинавії йде по лінії зростання, сягаючи у Швеції і Норвегії 45О. Ще більшою є залежність між характером знарядь праці (особливо ручних, на доіндустріальній стадії історичного розвитку) і плавкістю відповідних матеріалів (каменю, заліза, міді і т. д.). Зважимо, що тут має місце також історичне наслідування: раз виникнувши, будівельний стиль зберігається, відтворюється, чинить опір технічним нововведенням. Але промислові революції і в цій сфері набувають вирішального значення. У сучасних умовах збереження регіональних особливостей стилю будівель, харчування, одягу, а то й усього способу життя набуває економічного підґрунтя, особливо у зв’язку з розвитком комерційного туризму.

Часом природні чинники стають головним елементом регіональної або навіть континентальної культури. За стилем харчування визначають “винну”, “пивну” або “горілчану” культури. Навіть сьогодні є території, де переважає виробництво певного продукту, що історично виник саме тут. Є регіони, де в основному панує видобуток нафти, газу, кам’яного вугілля, чорних чи кольорових металів, золота, срібла, коштовностей і т. д. Разом з тим, суспільні процеси легітимізують і відтворюють те, що колись було суто природним. Так, християнська релігія, виникнувши в рамках “винної” культури, понесла цей продукт по всій Європі, оскільки вино спочатку використовувалося в її культових обрядах.

Географічне середовище впливає не лише на розселення людей. Воно є водночас і певним чином організованою і структурованою матерією (речовина та енергія), що існує не лише у просторі, але й у часі. Із цього філософського твердження можна вивести не лише залежність простору, а й соціального часу від природних чинників, зокрема й географічного середовища. Звичайно, соціальний час є насамперед суспільним продуктом. Скажімо, у первісному суспільстві переважає