Отже, демографічний фактор певною мірою впливає на соціальну організацію суспільного життя та спосіб можливих соціальних перетворень. Але його дія не носить безпосереднього і автоматичного характеру, опосередковуючись соціальною структурою суспільства, ефективністю його соціальних організації і функційною надійністю соціальних інститутів.

4. Виробництво

Виробництво можна характеризувати з різних точок зору. Це процес, на основі якого здійснюється обмін речовин між природою і суспільством. У процесі організованої діяльності людина вилучає природну річ з її усталених зв’язків і надає їй форму, придатну для власного споживання. За таких умов людина діє сама як організована сила природи. Крім того, людина творить штучні засоби діяльності (знаряддя виробництва, техніку і технології) для суттєвого підвищення ефективності власних дій.

Соціологією розроблені різні підходи для аналізу виробництва. Найпоширенішим у вітчизняному суспільствознавстві був марксистський підхід. У ньому матеріальне виробництво – центральна категорія, яка поєднує всю систему понять і відношень. Матеріальне виробництво розглядається як основа людської історії і, в той же час, – її рушійна сила. Праця (продуктивна діяльність) у контексті марксистської доктрини є причиною становлення людини як соціальної істоти, оскільки спрямована на усуспільнення (кооперацію) трудових зусиль, отже, на соціальну організацію діяльності. Як висновок, праця (цілеспрямована активність) потребує розвитку свідомості та мислення, спілкування і творчості, а трудовий досвід успадковується; виникає культура – соціальна пам’ять і організоване між поколіннями спілкування (соціалізація). Іншими словами, марксизм розглядає людину передусім як суб’єкт праці, завдяки цьому вона є суб’єктом пізнання, спілкування і соціальної взаємодії.

Матеріальне виробництво в такому контексті є конкретно-історичною формою організації праці, на основі чого відтворюється відношення людини до природи і відношення людини до іншої людини. Перша складова цього відношення втілюється у розвитку продуктивних сил: суб’єктивних здібностей людини і зречевлених елементів виробництва – техніки і технології. Інший бік проявляється у виробничих відносинах. Вони містять відносини безпосереднього виробництва (соціальну і технічну організацію людей з метою вироблення певного продукту, призначеного для задоволення суспільних потреб), відносини розподілу і споживання. Їх основою є відношення власності, почасти закріплене юридично. Це зумовлює розмежування людей на класи залежно від їх місця у виробництві, відношення до засобів виробництва, участі в обміні, розподілі і споживанні. Економічна стратифікація, що фактично ототожнюється із класифікацією, закріплюється політико-юридичним і культурно-ідеологічним чином. У кожному суспільстві (за виключенням первісного) розрізняють два основні класи, які персоніфікують основне виробниче відношення даної суспільно-економічної формації (рабоволодіння, кріпосної залежності, найманої праці). Всі інші класи вступають у стосунки з основними класами як союзники панівного чи поневоленого класу залежно від свого об’єктивного становища на виробництві, в політичній організації і культурно-ідеологічних процесах. Разом з тим, основні класи персоніфікують суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Панівні класи прагнуть зберегти наявні відносини виробництва, передусім форми власності, бо це є об’єктивною передумовою їх панівного становища. Пригноблені класи, уособлюючи потреби продуктивних сил, прагнуть зруйнувати існуючі виробничі відносини, що гальмують їх подальший розвиток. Ця опозиція і боротьба є рушієм суспільного розвитку.

Таким чином, марксизм розглядає виробництво як матеріальну передумову історичного процесу і рушійну силу суспільного поступу. Розвиток у такому тлумаченні не залежить від суб’єктивних намірів соціальних суб’єктів; він є природно-історичним процесом, що розгортається за своїми власними закономірностями. Людина може лише пізнати їх у певному наближенні і використати це знання в соціальній практиці. Тому її свобода розглядається як пізнана і практично втілена необхідність. Разом з тим виробництво є самоціль історичного поступу: заміна одного способу матеріального виробництва на інший відбувається для подальшого розвитку самого матеріального виробництва, бо вдосконалення інших сторін суспільного буття можливе лише на цій основі. З даного твердження випливає, що і змістом, і метою суспільної діяльності є матеріальне виробництво. Людина економічна, таким чином, є базовим типом людської особистості, на ґрунті якої виростає людина політична, побутова, дозвільна, споживацька, культурно-ідеологічна. Нарешті, матеріальне виробництво визнається і за критерій суспільного прогресу: воно показує рівень свободи людини від природи і людини від людини.

В інших історичних типах соціології ставлення до виробництва поміркованіше. Структурний функціоналізм розглядає економічну систему лише як засіб пристосування людини до навколишнього природного оточення. Основною функцією економічної структури визнається адаптивна. І хоч економічна система, за цим визначенням, реалізує і всі інші функції (підтримання цілей, інтеграції, успадкування набутих моделей поведінки), вони є для неї допоміжними, а значить, другорядними. Основним предметом у контексті цієї методології є дослідження економічної поведінки.

Зазначимо, що дослідження соціологів суттєво відрізняється від досліджень економістів. Останні цікавляться питанням, яким чином люди використовують свої обмежені ресурси для виробництва, розподілу та обміну товарів і послуг з метою їх споживання. Економісти досліджують загальний рівень виробництва, його розподіл за різними видами продукції, поєднання різних факторів виробництва (природа, праця, капітал), а також механізми найефективнішої у продуктивному відношенні винагороди. Іншими словами, економічна наука пояснює організацію виробництва, використання ресурсів і розподіл багатств. Соціологія ж розглядає виробничу діяльність як особливий випадок соціальної поведінки взагалі, тобто вивчає його як комплекс ролей і соціальних організацій. Тому соціологія загострює увагу на усталених формах влади і владної організації праці; на системах економічних статусів, ролей і престижу, мережі комунікацій, формальних і неформальних угрупувань у структурі економічної діяльності. Отже, соціологія вивчає, яким