У марксистській соціологічній концепції суспільство також трактується як живий організм, що перебуває у постійному русі й розвитку, її суттю є акцент на залежності і обумовленості всіх

соціальних підсистем (політичної, духовної тощо) економічною підсистемою з основою на матеріальному виробництві та певних формах власності.

Структурний функціоналізм, творчо використовуючи ідеї Конто, Спенсера, Дюркгейма та інших класиків соціології, суттєво розширює системні уявлення про суспільство. В центрі уваги знаходиться загальна система дії, однією з підсистем якої є соціальна система. Суспільство й виступає цією соціальною системою, володіючи найвищим рівнем самодостатності стосовно оточуючих її середовищ. Згідно з Парсонсом, будь-яка соціальна система має дві основні вісі-орієнтації: перша вісь — «зовнішнє — внутрішнє», тобто орієнтація системи або на довкілля, або на власні проблеми. Друга вісь — «інструментальна — консумоторне», або орієнтація системи на теперішні чи довготривалі потенційні потреби й цілі. Тому чотирма основними функціональними категоріями соціальної системи є функції інтеграції (внутрішнє), відтворення (зовнішнє), адаптації (теперішнє) та ціледо-сягання (довготермінове).

Ці функції соціальної системи забезпечуються відповідними підсистемами: адаптації — економічною, ціледосягнення — політичною, інтеграції — підсистемою правових інститутів і-звичаїв, відтворення — підсистемою вірувань, моралі та органів соціалізації включно з інститутами освіти і виховання.

Таким чином, системні соціологічні уявлення про суспільство мають довгу історію розвитку і широкий спектр течій та напрямків. Це зумовлено надзвичайною складністю суспільства як соціальної системи, його багатоманітністю та багатогранністю, необхідністю врахування історичних етапів розвитку, тощо. З огляду на це, дамо загальне визначення суспільства з точки зору соціології. В широкому значенні цього слова суспільство — це сукупність всіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить прояв їх взаємозалежність один від одного і які склалися історично. У більш вузькому сенсі суспільство виступає структурно або генетична визначеним типом спілкування людей, посталим як певна історична цілісність або система.

Найбільш характерними ознаками суспільства є:

* спільність території, на якій проживають люди, що взаємодіють і спілкуються між собою; *

цілісність і сталість суспільства як певного єдиного цілого; *

-автономність і самодостатність, самовідтворення, саморегуляція і саморозвиток; *

здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків; *

певний рівень розвитку культури з усталеною системою норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв'язків між людьми.

Отже, ці суттєві ознаки і характеристики суспільства, що виділяються більшістю вітчизняних і зарубіжних соціологів, дозволяють трактувати його насамперед як систему. Соціальна система — це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. 'Суспільство складається з безлічі індивідів, але не являє собою простої суми чи сукупності людей; це не сумативна, а цілісна система з якостями, яких немає у жодного зі складових її елементів окремо. В залежності від різноманітних підходів до розуміння суспільства як певної системи розрізняються й спроби розгляду його структури. У вітчизняній філософсько-соціологічній літературі найбільш розповсюдженим є системний підхід з виділенням трьох рівнів аналізу: в ньому макро- і мікрорівні доповнюються мезорівнем, або середньою ланкою. Таке бачення рівнів дослідження, як слушно зазначає С.Уетич, дещо відрізняється від прийнятого у західних системних дослідженнях, опертих на традиційно-кібернетичний підхід з його макро- і мікрорівнями. Як ми вже зазначали у темі 4, сучасна західна теоретична соціологія власне і побудована на засадах макро- та мікрорів-невих інтерпретацій соціума, коли в першому випадку акцент ставиться на організацію і функціонування суспільства як єдиного цілого (макрорівень), а в другому — на дослідженні і тлумаченні дій індивіда (мікрорівень).

Введення особливої, проміжної ланки — мезорівня — дозволяє соціологам скерувати науковий пошук насамперед на соціальні спільноти, які нині стають центральною категорією соціології. І це не випадково. Сучасний етап розвитку суспільства засвідчує однобічність і недостатність, а також практичну неспроможність дослідження суспільних явищ або суто глобально-універсального, або суто індивідуалістського характеру. У розвинутих промислових країнах однією з

нових проблем стає криза держави як втілення і уособлення суспільства на макрорівні; продовжується і загострюється також криза індивідуалізму, який разом зі збільшенням особистої свободи людини породжує зростання її відчуженості та. самотності, почуттів ізольованості і непотрібності у холодному і ворожому до неї соціальному просторі. Все це спонукає сучасних західних дослідників все частіше звертатися до мезорівня, а саме соціальних спільнот. Один з провідних соціологів США Р.Смелзер зазначає у зв'язку з цим, що західна соціологія від Ф.Тьонніса і до наших днів була введена в оману уявленнями про незначність і вторинність спільнот у порівнянні зі складними, раціональними та цілеспрямованими організаціями макрорівня. Або, інакше, сучасна людина однаково незатишно почуває себе як у величезних макроструктурах, так і у мушлі самотності; їй бракує порівняно невеликих за розмірами, надійних і органічних спільнот, де б вона почувала себе невимушене і захищено.

Стосовно цих міркувань можливо уявити, що суспільство як система структурно складається із людства в цілому (макро-рівень), соціальних спільнот з утвореними ними соціальними інститутами (мезорівень), індивідів (мікрорівень).

Можливі й інші спроби розгляду структури суспільства, де її складовими розглядаються економічна, соціальна, політична і культурна підсистеми, кожна з яких впливає на інші, зазнаючи на собі зворотньої дії.

Російські соціологи (див., наприклад, «Социология: Учебное пособие». — М.: 1995) до числа соціальних процесів і явищ, які складають суспільство, включають соціальні дії та взаємодії, зв'язки та соціальні відносини, соціальні цінності і норми, тощо.

Вказані підходи можливо поєднати, якщо дотримуватися наступних процедур: *

схематично уявити соціальну систему як