пласку піраміду, елементи якої функціонують на трьох рівнях: макро-, мезо- та мікрорівнях; *
наповнити цю піраміду об'ємністю із доданням чотирьох бічних сторін відповідно до підсистем або сфер: економічної, соціалвної, політичної та культурної; *
просякнути цю багатовимірну піраміду прямими та навскісними стрілками, які позначають соціальні взаємодії,
взаємозв язки та соціальні відносини між людьми, людьми та спільнотами, людьми та суспільством в цілому, суспільством та спільнотами, спільнотами та соціальними інститутами, тощо.
Отже, відповіді на питання, що собою являє суспільство, чому і яким чином воно створюється, що і чому об'єднує людей, є різноманітними, але певний консенсус тут поступово досягається. Його суть полягає у тлумаченні суспільства як цілісної системи, такого соціального утворення, яке наділене інтегральною системною якістю, що не зводиться до характеристик окремих людей чи їх простої суми. Разом з тим слід застерегти від абсолютизації першості і вищості суспільства над людьми, які його складають (див., наприклад: Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. М.,1995). Надмірне наголошування на тому, що суспільство — це самостійна субстанція, первинна по відношенню до індивідів; що внаслідок своїх інтегральних властивостей соціальна система набуває самостійності, — все це зміщує органічну єдність в бік макроструктур і макроутворень, що було властивим ще для Е.Дюркгейма.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Смелзер Н. Социология. — М.: 1994.
Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.
Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.
Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996,
Устич С.І. Системне дослідження суспільства. — Львів: 1992.