Формалізація соціальних організацій потребує її раціоналізації. Остання передбачає знеособлення відносин і функцій, обґрунтування (логічне чи емпіричне) мети і засобів її досягнення; однозначність дії, критеріїв оцінки, правил поведінки. У такій організації існує не лише визначена ієрархія влади і статусів, але й правил набуття і втрати певної позиції, переміщення з одної позиції на іншу. Чим вищий статус, тим формальнішим має бути його визначення і спосіб досягнення чи заміщення. Формально збудована соціальна організація особливого значення надає ефективності власних дій, що досягається грамотним розподілом і використанням наявних ресурсів. Ефективність діяльності збільшується також за рахунок обмеження різноманітності дій на основі формальної доцільності. Така організація потребує відповідних засобів передбачення, діагнозу і прогнозу розвитку ситуації. Ефективність є також функцією від координації і керування. Особливого значення набуває діяльність організації щодо поєднання різнорідних елементів власної структури: мети і засобів, особи і функції (особи в значенні рівня її компетентності, відповідної функціональним вимогам), особистих домагань та наявної ієрархії позицій, встановлених правил і контролю за їх виконанням, системи інформації та міри обізнаності виконавців з реальним станом справ, формальних і неформальних лідерів, фактичної і демонстрованої поведінки та ін. За Вебером, ефективність організації залежить від міри її бюрократизації: точності визначення мети і засобів, правильності (за правилами) дій, швидкості просування інформації та прийняття рішень, відповідальності на всіх рівнях адміністративної ієрархії, чіткої субординації (прав і обов’язків), послабленню міжособистісних конфліктів (за рахунок виведення “людського фактора”, тих самих колективних почуттів неусвідомлюваної любові чи ненависті, на значенні яких наполягають прихильники психоаналізу), зменшення витрат (людських, фінансових чи технічних ресурсів).

Звичайно, навіть за цих передумов виникають проблеми і непередбачені наслідки. Р. Мертон згрупував їх (у функційному відношенні) у такі види. Наслідки, функційні лише для даної соціальної організації і дисфункційні для інших. Це той випадок, коли виникають суперечності між двома і більше організаціями. Наслідки, що є дисфункційними не тільки для інших, але й для діючої організації. Наслідки, байдужі як для інших, так і для даної організації (нейтральні у функційному відношенні). Подолання дисфункційних наслідків у середині даної організації веде до її власного розвитку, а між організаціями – до розвитку всього суспільства як організованого цілого.

Дисфункційні наслідки діяльності соціальних організацій називають ще “зворотним ефектом”. На цю особливість суспільної діяльності людей звернув увагу ще Ф. Енгельс. Він стверджував, що цілі, поставлені людьми перед собою, не реалізуються з таких причин: 1) їх виконання неможливе в принципі; 2) цілі досягаються, але частково; 3) взаємне зіткнення поставлених цілей у зв’язку з розбіжністю інтересів. У результаті люди отримують не зовсім те, що задумали; мають результат, який ніким не планувався, або цей результат цілком протилежний задуманому.

До цього можна додати ще декілька факторів, що ускладнюють досягнення цілі. Вони випливають – що нас особливо цікавить – з деформації, структурно-функційного збочення в будові та діяльності соціальної організації. Можливі такі випадки. Відбувається втрата визначеної мети або вона набуває змісту формально декларованої цілі. Тут можна говорити про бюрократтичне переродження організації. Вона починає працювати сама на себе, прагнучи всіма силами зберегти свій стан і дбаючи перш за все про задоволення потреб своїх членів, а не виконання суспільних завдань. Саме на цей бік справи вказував К. Маркс, коли стверджував, що бюрократія вважає себе кінцевою метою держави. Тому вона перетворює формальні цілі у змістовні, які всюди вступають у конфлікт з реальними суспільними завданнями. При цьому бюрократія видає формальне за змістовне, а зміст власної діяльності перетворює у щось формальне. Державні цілі обмежуються канцелярськими завданнями, а канцелярські цілі виглядають як державні справи. У середині організації починають панувати формалізм, байдужість, бездушність, крутійство; суворі формальні правила і жорсткі санкції стають самодостатніми і самоцінними, поєднуються зі свавіллям керівного складу щодо підлеглих.

Інший випадок, навпаки, полягає в надмірному акцентуванні на самій меті без урахування реальних можливостей її досягнення. У такому разі соціальна організація схильна діяти за принципом: цілі виправдовують засоби. Така організація тяжіє або й насправді стає кримінальною структурою, бо використовує морально або юридично заборонені засоби досягнення мети. Правове суспільство, в контексті сказаного, є такою соціальною організацією, де діють чітко і однозначно заборонені засоби для досягнення цілей. Тому воно визначає перед собою лише таку мету, яка може досягатися легальними засобами. Третім випадком є надмірна увага до норм і правил поведінки порівняно з визначенням цілей і засобів їх досягнення. Тоді соціальна організація перетворюється в ритуальне угрупування, де збереження певного сценарію групової поведінки стає самодостатнім. Найбільш характерна така поведінка для релігійно-культових общин і конфесій. Переоцінка ролі стратифікації в діяльності соціальної організації та розташування учасників взаємодії за соціальними позиціями, статусами і престижем перетворює її у конфліктну групу, де панує внутрішня опозиція і боротьба різних угрупувань і клік. Основним змістом стосунків тут стає творення і перманентний перегляд правил і критеріїв винагороди, посадового просування, привілеїв тощо. Якщо у структурі діяльності соціальної організації явно переважають контроль і нагляд, вона стає репресивною структурою. Така організація спрямована на пошуки внутрішніх ворогів, зрадників тощо. Посилення покарання не дає бажаних наслідків (підвищення ефективності діяльності), а тому потребує нових і більш жорстоких його форм. Життя такої спільноти цілком ґрунтується на злочині та покаранні.

Вибір мети соціальної організації передбачає її обґрунтування, роз’яснення і