пропаганду серед учасників взаємодії. Якщо така діяльність стає самоціллю, то відбувається ідеократичне переродження організації. Домінуючу роль у ній починають грати “ідеологи”, а діяльність збочується в напрямі перманентної рефлексії з приводу означених цілей. Паралельно деформуються усі інші сторони діяльності; першочергового значення набуває не реальна мета, а засоби та умови її легалізації, що підпорядковує всі наявні ресурси організації та відволікає її від вирішення справжніх проблем. Якщо увага акцентується на потребах ідейно-психологічного залучення учасників до визначеної мети (пропаганда та агітація), тоді вона перетворюється в інструмент авторитарного і репресивного символічного тиску, дріб’язкового духовного контролю. У ній можуть переважати погрози або реальні дії щодо ідейних переродженців, дисидентів, відступників. Якщо ж переважають засоби владної мобілізації, організація стає репресивною та авторитарною.
Подана класифікація можливих деформацій соціальних організацій складає ідейно-теоретичну, методологічну передумову їх соціологічної діагностики. Проблема, в контексті сказаного, полягає в тому, щоб виявити конкретні причини і напрямок деформації в діяльності соціальної організації. Варто звернути увагу ще й на таку обставину. Непомірне зростання завдань організації “у ширину” призводить до втрати глибини, рівня проблем, що вирішуються. Непомірне ж заглиблення в деталі, дрібниці, прагнення до “остаточного” вирішення поставлених завдань призводить до звуження діяльності, втрати перспективи і масштабу.
У межах кожної організації, якою б упорядкованою вона не була, існує внутрішня позаформальна структура, яка не співпадає з її офіційно визначеним профілем: неформальна мета, неформально означені або зовсім заборонені засоби, неформальний лідер, неформальна стратифікація за критеріями статусу, ролі та престижу; неформальні правила поведінки і контролю за їх виконанням тощо. Вона у більшості випадків виникає спонтанно і самодіяльно, як реакція людської спільноти на природні, неприродні чи протиприродні обмеження діяльності формальної організації. Позаформальна структура призначена для компенсації та доповнення, щоб уникнути обмеженостей; для насичення тих структурно-функційних порожнеч, які мають місце у межах формальної соціальної структури. Підґрунтям для появи позаформальних угрупувань є спільність інтересів або домагань. Залежно від балансу сил між формальними і позаформальними рівнями організації виникають напруга, опозиція і конфлікт. Вони негативно впливають на стійкість, інтегрованість, стабільність і ефективність дій соціальної організації.
Джерело цих конфліктів залежить від конкретної ситуації. Це може бути розбіжність у сприйнятті мети, засобів її досягнення, способу її обґрунтування, механізму стратифікації та мобілізації, стосовно права даного лідера посідати зайняту ним позицію. Можуть бути також інші причини: структурно-функційна недостатність даної організації щодо висунутої мети; поява непередбачених критеріїв соціальної інтеграції, розбіжність між особою і функцією, яка не може бути ніколи остаточно усунена. Соціометрія як соціологічна теорія і метод спеціально спрямована на виявлення взаємин між формальним і неформальним рівнем соціальної групи, в т. ч. соціальної організації. Вона передусім дає можливість виявити розбіжність між офіційним і неофіційним статусом особи, формальним і неформальним лідером, міру групової згуртованості чи напруги, психоетичну мережу між індивідуальних взаємин. Для вивчення інших сторін життя організації можуть бути використані такі соціологічні дослідження, як включене спостереження, анкетування, інтерв’ю. Для соціолога важливо знати: розглядаючий конфлікт має об’єктивне чи суб’єктивно-психологічне походження. Відповідно до цього розроблюється програма досліджень і практичні рекомендації.
Позаформальні угрупування (структури) в середині соціальної організації слід відрізняти від неформальних організацій. Особливість останніх полягає в тому, що вони утворюють особливу форму людської спільності. Мета, засоби, лідер, статус, контроль та ін. тут не мають формально визначеного змісту. Тому в суто продуктивному діяльнісному відношенні це не дуже ефективна група. Вона створюється для задоволення потреб членів групи у взаємному перебуванні, спілкуванні, споживанні тощо. Це групи аматорських занять, гуртки художньої самодіяльності, спортивні, туристські та ін. групи. Звичайно, інколи вони можуть демонструвати досить високий рівень згуртованості, координації, погодженості колективних зусиль. А тому й високу продуктивність колективної діяльності, переважно за рахунок значної ідейно-психологічної ангажованості учасників взаємодії. Але це, здебільшого, не на довгий термін. Загальне правило полягає в тому, що позаформальні угрупування перетворюється на структуровану спільність і організовану взаємодію.
За змістом основної діяльності, що розгортається в базових сферах суспільства, соціальні організації розподіляються на економічні (виробничі, обмінні, розподільчі, споживацькі, керівницькі, науково-технічні, проектні, упроваджувальні та ін.), політичні (законотворчі, судочинні, пенітенциарні, виконавські, партійні, профспілкові, групи спільних інтересів, впливу, тиску (лобі), демонстративні (громадські організації, соціальні рухи тощо), культурно-ідеологічні (художні школи, творчі об’єднання і спілки, групи ідеологічних однодумців, наукові та філософські течії, групи прихильників і підтримки певного художнього чи загальнокультурного спрямування, гуртки художньої самодіяльності, любителі певного виду творчості тощо.). Зберігаючи загальні характеристики соціальної організації, вони трансформують ці ознаки стосовно свого особливого виду діяльності.
Економічні організації в більшості своїй виникають шляхом легалізації стихійно утворених структур. Хоча в сучасних умовах вони часто проектуються з наперед визначеною метою задля впровадження нової технології чи виробництва дефіцитного продукту, що обіцяє негайний високий прибуток і пов’язане з цим збагачення. Здебільшого (за винятком промислових, сільськогосподарських, добувних, рибальських артілей та ін. кооперативів) вони є формальними організаціями, керівницька ієрархія яких будується за принципом жорсткої субординації та єдиноначальства. Статус, роль і престиж фіксуються теж формально, їх досягнення відбуваються за чітко визначеними правилами і формально контролюються. Конфлікти набувають адміністративно-керівного вигляду, відповідно оцінюються і розв’язуються. Формальні лідери, як правило, не співпадають з неформальними. У середині економічних організацій, з причин жорсткої формалізації її діяльності, існує розгалужена мережа позаформальних стосунків, правил, статусів, престижу і контролю, яка доповнює, компенсує і частково долає її природну обмеженість. Для розуміння економічних організацій доцільно розглянути потреби і мотиви, якими керуються її співучасники.
У