На жаль, у зазначених напрямках робота ведеться в основному на емпіричному рівні за допомогою створення прикладних методик і технік забезпечення соціальної й індивідуальної безпеки жертв соціально небезпечних проявів [1].

Зазначена обставина приводить до серйозних теоретичних прорахунків, до допуску визначених помилок у віктимологических дослідженнях. Так, наприклад, А.Г. Шаваев у роботі, присвяченої кримінологічної безпеки недержавних об'єктів економіки, проблемам загальної теорії безпеки приділив буквально кілька сторінок.

У результаті спроба створення концептуального підходу до забезпечення кримінологічної безпеки недержавних об'єктів економіки звелася до опису і класифікації погроз і заходів для боротьби з ними замість створення теоретично коштовної системної моделі [2].

Не можна не відзначити, що описовий підхід у стані задовольнити первинні потреби в організації соціального контролю. Разом з тим будь-яке емпіричне соціальне дослідження, не засноване на теоретично відпрацьованих поняттях, методологічно хибно.

Опис (без пояснення) об'єкта девіацій у статиці, перерахування конкретних видів девіацій (погроз) і мір їхній протидії - є ні що інше, як підтвердження влучне поміченої Б.С. Братусем старої істини: "Здоров'я одне, а хвороб багато".

Саме доповнення змістовного аспекту вивчення віктимності його сутнісними характеристиками, аналізом етіології і закономірностей виникнення і функціонування механізмів віктимної активності в змістовному, динамічному і сутнісному, суб'єктивному аспектах [3] дозволяє побудувати системну модель віктимної поведінки , що може служити ядром загальної теорії віктимології.

Природно, що на шляху розвитку основної ідеї віктимології існують об'єктивні утруднення.

По-перше, соціальні конфлікти завжди унікальні ("Усі щасливі родини схожі один на одного, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму"), тому побудова реальна діючої системної (тим більше єдиної) моделі віктимогенного конфлікту ускладнено концептуальними, гносеологічними і лінгвістичними труднощями [4].

Так, з концептуальної точки зору ми в стані побудувати тільки приблизний прогноз розвитку конфлікту, оскільки сфера моральних представлень і сфера, що має індивідуальне фарбування, психічного в сполученні з безупинно зростаючими ентропійними тенденціями розвитку технічного прогресу [5] складають пороги невідомості, певним чином, що впливають на адаптивні можливості людства і зв'язане з ними зміна соціальної форми.

З гносеологічної точки зору людські конфлікти не можуть бути предметом тотального експериментування: існування етичних обмежень, природно, зводить нанівець пізнавальну цінність будь-яких моделей штучно створюваних віктимогенних ситуацій.

Нарешті, формалізація відносин і понять у рамках загальної теорії віктимології повинна вестися не шляхом створення і конструювання нових понять (хоча заперечення неологізмів у становленні понятійного апарата будь-якої науки було б некоректним), а шляхом застосування і відпрацьовування вже існуючої мови соціологічних дисциплін.

По-друге, опис будь-якого соціального конфлікту дослідником буде вестися з позицій або заданої політичним пристроєм суспільства системи ідеологічних установок, або з позицій соціокультурних розпоряджень, інтеріоризованних ученими.

І в тім і в іншому випадку помилка культурологічного зсуву неминуча: суб'єктивно ми будемо змушені "підганяти" об'єктивну реальність під систему схвалюваних нами цінностей і нормативів. Модель же віктимогенного конфлікту і схеми його корекції будуть досить однобокими і фрагментарними.

"На жаль, досягнутий результат може зовсім не відповідати тому, чого насправді бажає жертва, - писав Е. Віано. - Інформація про цьому досить незначна. Більшість віктимологічних досліджень зосереджені на соціологічних проблемах (з позитивістської точки зору. - В.Т.) - хто найчастіше може стати жертвою, які інтенсивність і риси віктимизации, які послуги повинні бути запропоновані жертвам. У результаті, незважаючи на підсумовування безлічі даних про жертви злочинів, наші представлення, переконання і висновки можуть зовсім не відображати в реальності, що ж це значить - бути жертвою" [6].

У визначеному змісті зазначені утруднення "знімаються" при побудові заснованої на концепціях і парадигмах сучасної теорії синергетики гомеостатической ( щосамовідтворюється в "чувственно-сверхчувственном" сприйнятті), стійкої моделі віктимогенного конфлікту, що служить у наближеному виді аналогом процесів, що відбуваються, на мікрорівні і передумовою пізнання закономірностей взаємодії віктимизации і злочинності на макрорівні.

"Розвиток науки в останнім сторіччі ознаменувалося, зокрема, відкриттям фундаментальної ролі ймовірносно-статистичних закономірностей у багатьох явищах об'єктивної дійсності. У ряді досліджень розкривається діалектична природа статистичних систем-процесів, що укладають у собі нерозривне з взаимопереходами єдність необхідності і випадковості, упорядкованості і невпорядкованості, загальній і одиничного, стійкості і мінливості, автономії (незалежності, волі) і залежності, визначеності і невизначеності, твердої і вероятностной детермінації. При цьому підкреслюється, що жодна з названих полярностей не виявляється в чистому виді. Власне кажучи, у відношенні ймовірносно-статистичних систем-процесів можна говорити лише про ступінь, чи мері, упорядкованості, визначеності, необхідності (законообразности), детерминированности, стійкості і т.д. Абсолютна упорядкованість і абсолютний хаос можливі лише в абстракції", - писав В.Д. Плахов [7].

З огляду на вищевикладене, ми спробуємо представити диаду "злочинність - кримінальна віктимність" (як форму прояву більш загальної системи "негативний соціальний процесс-віктимність") у виді відкритої гомеостатической системи, що обмінюється один з одним і із середовищем речовиною, інформацією й енергією. Така модель, заснована на синергетических ідеях вітчизняних конфликтологов, відображає сутність багатобічного, разноуровневого взаємодії віктимності і негативних соціальних явищ (злочинності) на різних рівнях буття.

Як бачимо, стійкі взаємодії між злочинністю і віктимністью можуть існувати на різних рівнях соціального буття. При цьому, постійно роблячи вплив один на одного, визначаючи форми своїх майбутніх проявів і взаємодій, віктимність і злочинність знаходяться в безперервному конфлікті.

Звідси, аналізуючи конфліктні тенденції на:

соціальному, речовинному (агресія, придушення/ безпека, самозбереження),

психологічному, енергетичному (індивідуалізм/ взаємодопомога),

соционормативном, інформативно-регулятивному (антиправо/право) рівнях,

можна знайти, що дана система досить самоорганізована.

Залежності віктимності від злочинності, обумовлені складною каузальною взаємодією соціальних систем і процесів, - лише одна ланка в сфері