Реферат на тему:
Профілактика захворювань, що передаються статевим шляхом
ПЛАН
1. Стан захворювань, що передаються статевим шляхом.
2. Правове забезпечення профілактики венеричних захворювань.
3. Профілактика венеричних захворювань в діяльності соціального педагога.
1. Стан захворювань, що передаються статевим шляхом:
- гонорея: 1994р.-16,6, у 1998 р. – 6,7, 2003р. – 8,2;
- сифіліс – 2,95, 13,1, 15,2 відповідно на 100 тис. нас. у віці 0-14 років;
- гонорея: 1994р.-287,3 , у 1998 р. –132,3, 2003р. – 141,2;
- сифіліс – 209,3, 312,1 відповідно на 100 тис. нас. у віці 15-17 років.
(Джерело: Дані Міністерства охорони здоров’я України).
Гостро стоїть проблема виявлення цих захворювань, оскільки часто вони без симптомів, мають невизначений інкубаційний період. Не існує і вакцин проти ХПСШ, тому логічно направити всі зусилля на профілактику захворювань, адже краще попередити хворобу, ніж її лікувати.
Превалює Україна в Європі по кількості абортів, у тому числі серед дівчат 10-14 років. Офіційні дані МОЗ України свідчать, що за останні 5 років число абортів серед зазначеної категорії виросло з 47,4% до 94,0%. Проте, зараз спостерігається зниження за цим показником. Аборти та ускладнення від них спричиняють зростання материнської смертності та безпліддя.
Проблеми статевого виховання ускладнюються ще й байдужістю батьків. Згідно з результатами досліджень, проведених центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді 19,7% батьків взагалі не говорять з дітьми про проблеми статевого розвитку, сексуальної поведінки та сімейних відносин, 8% - батьків вважають це непотрібним або не знають, як це робити
Саме тому реалізація напрямку "Профілактика негативних явищ в дитячому та молодіжному середовищі" залишається пріоритетною в діяльності соціальних служб, органів у справах неповнолітніх, місцевого самоврядування.
2. Правове забезпечення профілактики венеричних захворювань.
Значний ріст захворюваності на венеричні хвороби, що має місце в державі, становить істотну загрозу для здоров’я майбутніх поколінь та генофонду народу України. Успішна боротьба з венеричними хворобами можлива лише за умови скоординованих спільних дій правоохоронних органів, закладів охорони здоров’я, освіти та інших зацікавлених у цьому осіб. Практика показує, що правові аспекти боротьби з венеричними хворобами використовуються ще не в повній мірі, не завжди правильно і своєчасно.
А. Функції медичних працівників з профілактики венеричних захворювань.
З метою раннього виявлення і профілактики венеричних хвороб лікувально-профілактичні заклади зобов’язані проводити обов’язкові медичні огляди дітям до І року -щомісячно, а підліткам (15-17р.), учням системи професійно-технічної освіти, студентам вищих навчальних закладів, ветеранам війни та праці, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - щорічно. Кожен рік організовуються обов’язкові медичні огляди вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. Медичні працівники повинні знати, що не мають права розголошувати відомості про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну та сімейну сторони життя громадянина, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Лікар лікувально-профілактичного закладу після встановлення діагнозу венеричної хвороби, яка підтверджена клінічними та лабораторними дослідженнями, зобов’язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров’я, прогноз можливого розвитку інфекційного (заразного) захворювання, можливі шляхи передачі (при статевих контактах, порушенні гігієнічних правил в побуті, переливанні крові). Повинні бути вказані місце і порядок лікування, а також правила поведінки в лікувальному закладі, на роботі та в побуті, на період проведення лікування і на час контрольного спостереження.
Хворого попереджують, що він повинен під час лікування ретельно виконувати всі приписи лікуючого лікаря, не допускати пропуску лікувальних процедур і маніпуляцій, вчасно з’являтись для контролю оздоровлення (в терміни, вказані лікарем).
Крім того, хворі сифілісом попереджаються, що їм заборонена здача крові для переливання іншим особам як під час лікування, так і після зняття з обліку. Жінкам, хворим сифілісом, може бути проведено штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечні для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб.
Крім проведення роз’яснювальної роботи з хворим, лікар уточнює: чи хворів він яким-небудь венеричним захворюванням раніше; в якому лікувальному закладі проходив обстеження і профілактичне лікування; чи знав про наявність у нього цієї хвороби; час, місце та обставини зараження. Збираються також відомості про джерело зараження та осіб, які були в статевих зносинах або інших тісних контактах з хворим. Виясняються інші факти, які мають діагностичне, епідеміологічне та юридичне значення.
У випадку повідомлення хворого про зґвалтування, негайно ставиться до відома прокурор міста (району).
Б) Порядок притягнення до кримінальної відповідальності згідно Кримінального кодексу України.
Кримінальній відповідальності підлягають особи, які завідомо підставили іншу особу через статеві зносини або іншими діями в небезпеку зараження венеричною хворобою, заразили іншу особу венеричною хворобою, знаючи про наявність у них цієї хвороби, раніше судилися за зараження іншої особи венеричною хворобою, а так самозараження двох або більше осіб, або неповнолітнього та за ухилення від лікування венеричної хвороби, продовжуване після попередження, зробленого органами охорони здоров’я.
Передбачається відповідальність за зараження венеричною хворобою при наявності однієї з трьох ознак:
1) вчинене особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою і судимість з неї не знята або не погашена;
2) двох або більше осіб, вчинене як одночасно, так і в різний час, одним чи різними особами і щоб не збігли строки давності притягнення до відповідальності за перший випадок зараження венеричною хворобою іншої особи;
3) зараження неповнолітнього особою, яка знала або допускала, що потерпілим є неповнолітній, а так само,