РЕФЕРАТ
З соціології на тему:
“Протосоціологія (стародавній світ)”
ПЛАН
1. Розвиток соціального знання Стародавнього світу.
2.Соціальне знання епохи середньовіччя.
3.Соціальне знання і дослідження Нового часу (XVII — початок XIX ст.).
4.Соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму й утопічного соціалізму.
Актуальність теми. Розпочинаючи вивчення соціології, як і будь-якої іншої науки, ми намагаємося зрозуміти об'єктивні основи її витоків та розвитку. Суттєву допомогу в цьому про-цесі може надати звернення до історії пізнання і відтворення соціальних явищ, до вивчення теоретичних уявлень про сус-пільство, які передували виникненню соціології як науки. І хоча такі уявлення не завжди відповідають критеріям науко-вості у сучасному розумінні, оскільки мають форму поглядів, ідей, вчень тощо, їх опанування є невід'ємною частиною соціо-логічної культури сучасної людини.
Провідна ідея лекції. Соціологія як наука виникла в першій половині XIX ст. Однак люди ніколи не чекали на її появу. Вони спостерігали та аналізували реальні факти соціального буття, творили ідеї, без яких взагалі не могли б жити, вда-валися до спроб концептуалізації соціального досвіду і побу-дови раціонально обгрунтованої теорії суспільства. Отже, є всі підстави розпочинати вивчення історії соціологічної думки не з її зрілих, пізніх етапів, а з протосоціологічних витоків. Без протосоціології історія соціологічного знання буде неповною, а хронологічні рамки її генезису істотно обмеженими.
Розвиток соціального знання Стародавнього світу. Най-давнішими позанауковими формами відображення та пояснен-ня світу природи та людини були міфологія і героїчний епос.
Міфологія (від грец. mythos — оповідь, переказ та logos — слово, вчення) зображувала дійсність у тій життєвій формі, через яку її творець сприймав навколишній світ. У міфах кож-ного народу, як правило, розглядаються питання про поход-ження людини, її фізичний та духовний світ (кохання, сім'я, доля, походження вогню, ремесел, мистецтв тощо).
Земне, соціальне за допомогою вимислу і фантазії пере-творювалось у міфи того чи іншого народу, у надсоціальне та надприродне, ставало чудесним і загадковим. Людина та її діяльність тут видаються залежною від міфологічних сил. У міфі історія твориться Богами. Події відбуваються поза історичним простором і часом і мають сакральний, священний характер. У цій формі уявлень про дійсність переважало не раціональне, а філософське знання.
З розвитком суспільства, що проявляється насамперед у зменшенні залежності людини від природи, відбувається по-ступовий перехід від міфологічного сприйняття дійсності до інших форм відображення. Виникає нова форма соціального знання — епос, який мав два значення — як різновид ху-дожньо-літературної творчості (оповідання, поема тощо) і як героїчний епос. В одних народів він виникає на пізніх стадіях розкладу родового ладу, в інших — за умов рабовласницьких чи феодальних відносин. Нам відомі книжні епопеї "Іліада" та "Одіссея" Гомера (XII-VII ст. до н.е., Греція), "Махабхаратта" В'яса (друга половина II тисячоліття до н.е., Індія); протягом століть мали місце такі усні епоси, як вірменський героїчний епос X ст. "Сасунці Давид" ("Давид Сасунський"). У Західній Європі героїчний епос мав форму балади, слов'ян-ських народів — історичних пісень та оповідей, югославських юнацьких пісень, українських історичних пісень та дум тощо.
У центрі епосу — людина-герой, історичний чи псевдоіс-торичний персонаж. Епос відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. Він істотно відріз-няється від міфа, оскільки в ньому присутній історичний час. Простір розгортання дії епосу — територія свого етносу та ворогів. Суспільні відносини в ньому описуються такими, яки-ми вони були насправді на час створення епосу, а не від-дзеркалюються в перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали реальне життя людини.
У процесі соціально-історичного прогресу виникають нові форми пізнання дійсності та її відтворення у свідомості ін-дивіда і маси. Виникає філософія як первісне синкретичне знання, поступово відбувається становлення математики і при-родничих наук. Елементи механіки, астрономії, математики розвивалися через практичні потреби суспільства у зв'язку з розвитком землеробства, зрошення, будівництвом складських споруд, зростанням ролі міст, суднобудування та судноплав-ства, військової справи тощо. Серед інших причин появи ма-тематики і математичних знань були і потреби соціального характеру: облік худоби, заміри кількості зерна, вина, олії, відстані, часу тощо.
У Вавилоні та Стародавньому Єгипті математичні знання були відомі уже в 2000 р. до н.е., про що свідчать вавилонські математичні клинописні тексти та стародавньоєгипетські папі-руси.
Стародавні індійські трактати — дхармашастри, зокрема "Манавадхармашастра" ("Закони Ману"), розповідають про організацію збирання різноманітних даних, необхідних для по-літичної та економічної діяльності.
У Китаї в II ст. до н.е., як оповідається в "Історичних записках" ("Ші дзі"), один з міністрів розділив імперію на 10 провінцій і звелів дослідити якість грунтів, продуктів, рі-вень розвитку землеробства, підрахувати населення для ра-ціонального розподілу податків.
Уже в стародавні часи державна влада здійснює перелік населення, проводить переписи. Сучасна наука підтверджує факт проведення перепису населення царем Ізраїля Давидом близько 973 р. до н.е., про який також згадується в "Біблії" у другій книзі "Царств". Перелік тривав понад дев'ять місяців; результати показали, що "ізраїльтян було 800 000 мужів силь-них, здатних воювати, а іудеян — 500 000".
Багатий матеріал про соціальні обстеження дає історія Ста-родавнього Риму. Давньоримський цар Сервій Тулій (VI ст. до н.е.) ввів у практику "цензи" — перепис громадян та їх-нього майна з метою визначення соціального, політичного, військового і податкового статусу в суспільстві, а точніше — в державі, яка вже народжувалася.
Велике значення для пізнання соціальних процесів антич-ного суспільства Греції та Риму має розповідна історія — іс-торіографія, яка розвивається паралельно з філософією. Саме історіографія