що позначилося передусім на розвитку духовної куль-тури і пізнанні, основу яких становили язичницькі уявлення про світ і людину. Пізнання, мистецтво, спосіб життя у своїх орієнтаціях відриваються від землі і переносяться на небо. На-ука стає зайвою або ж виступає прислужницею нової, впев-неної в своїй правоті ідеології.
З V ст. настає епоха середньовіччя, в якій виділяють три періоди: раннє середньовіччя (V-XI ст.), період розвинутого феодалізму (XI-XV ст.), пізнє середньовіччя (кінець XV — середина XVII ст.).
Раннє середньовіччя, представлене таким мислителем, як Аврелій Августин, прозваний Блаженним (354-430 pp.), ха-рактеризується спробою створити в християнській літературі загальнолюдську концепцію філософії історії, що спирається на принцип розвитку людства на релігійних засадах. В основу вчення Августина про розвиток історії людства покладене ре-лігійне розуміння історії, так званий провіденціалізм, який розглядає історію як прояв волі Божої, згідно з якою здійс-нюється заздалегідь передбачена Божественна програма спа-сіння людини і світу.
Августин Блаженний першим у середньовіччі зробив спробу описати всесвітню історію як єдиний, закономірний поступо-вий процес, певною мірою навіть об'єктивний. На підставі біблійської оповіді про створення людини Богом і рівність людей між собою як богостворених істот Августин розглядає історію людства як єдину і цілісну.
Концепцію всесвітнього історичного розвитку людства Ав-густин виклав у своїй фундаментальній праці "Про град бо-жий" (буквально "Про державу Божу" чи "Про божественне суспільство").
Головні етапи розвитку суспільства Августин уподібнює ві-ковим періодам людського життя. Таких періодів (еонів), що водночас символізують і шість днів утворення Богом світу, шість: 1) малечість, дитинячість людства — від Адама і Єви до потопу; 2) дитинство — від потопу до Авраама; 3) отроцт-во — від Авраама до Давида; 4) юність — від Давида до Ва-вилонського потопу, коли вавилонський цар Навуходоносор захопив Ієрусалим і переселив усіх іудеян, крім бідноти, до Ва-вилону в 597 р. до н.е.; 5) зрілість — від вавилонського потопу до різдва Ісуса Христа; 6) старість — від пришестя Ісуса Христа, виникнення християнства до Страшного суду, який не можна передбачити.
За Августином в історії діють два начала: суспільство земне та суспільство небесне. Одні люди живуть за людськими стан-дартами, другі — згідно з божественними. Августин симво-лічно називає ці два типи людей двома державами, двома сус-пільствами людських істот, одному з яких наперед визначено царствувати у вічності з Богом, другому — піддаватися до-вічній карі разом з дияволом. Земний град "створений лю-бов'ю до самих себе, доведений до презирства до Бога, небес-ний — любов'ю до Бога, доведений до презирства до себе". Для "земного града" притаманне прагнення до влади, яка охоплює всіх, тоді як представників "града небесного" охоп-лює почуття взаємного служіння поставлених до влади і під-леглих, взаємної любові.
Значний внесок у розвиток пізнання людини, суспільства, гуманістичної просвіти, науки та культури зробили представ-ники середньовічного ренесансного гуманізму Аліг'єрі Данте (1265-1321 pp.), Франческо Петрарка (1304-1374 pp.), Лео-нардо Бруні (справжнє ім'я Арєтіно) (1370-1444 pp.), Валла Лоренцо (1407-1457 pp.) та ін.
Використана література:
Соціологія В.М, Пічі.
Соціологія Г.В. Осипов.