основна мета – здоров’я людини. тілесне, психічне, професійне здоров’я, яке проявляється високим станом працездатності, фізичної і духовної гармонії і є найбільш бажаним, оптимальним для кожної людини станом. Про доцільність взаємозв’язку акмеології і медицини висловлювали думки М. Пирогов, В. Бехтеров, Б. Ананьев.
Таким чином, медична акмеологія – наука про медичне забезпечення акмеологічного процесу – процесу особистісно-професійного розвитку людини, а також про досягнення професіоналізму в праці медичного працівника. Предметом медичної акмеології є вивчення механізмів, закономірностей досягнення спеціалістом-медиком вершин в професійному і особистісному розвитку; методів збереження, закріплення, відновлення психічної стійкості, професійного здоров’я, досягнення професійного довголіття. Мета медичної акмеології відображає взаємодоповнюючий характер акмеології і медицини, її суть можна охарактеризувати такими двома положеннями:–
збереження, закріплення, відновлення психічної стійкості, професійного здоров’я, досягнення професійного довголіття;–
оптимізація процесу удосконалення медичного працівника в його особистісному і професійному розвиткові.
Розглянемо основні категорії медичної акмеології. До них належать: психічна стійкість спеціаліста, професійне здоров’я, професіоналізм медичного працівника.
Психічна стійкість спеціаліста – рівень розвитку і гармонійність прояву вольових емоційних, інтелектуальних якостей спеціаліста, які визначають його здібність успішно виконувати завдання професійної діяльності. Професійне здоров’я – якість життєдіяльності спеціаліста, яка характеризується досконалою адаптацією до впливів факторів професійного середовища, яка забезпечується достатнім для виконання певного виду професійної діяльності функціональним резервом організму і яка проявляється станом працездатності, фізичного і духовного благополуччя. (у даному випадку використовується концепція професійного здоров’я В. Пономаренка, яка розроблена в авіокосмічній медицині. Дана концепція орієнтує не на діагностику змін в стані здоров’я і встановленні діагнозу, а на оцінку функціональних резервів організму людини. Такий підхід базується на властивостях організму зберігати задані компенсаторні і захисні механізми, які забезпечують працездатність і на здатність до відновлення робочого стану у відповідності до об’єкту і виду професійної діяльності. досягнення професійної майстерності нерідко відбувається на фоні сформованих численних хронічних захворювань).
Професіоналізм медичного працівника – інтегральна характеристика особистості, поєднання психологічних якостей, які забезпечують продуктивне вирішення професійних завдань – збереження, укріплення здоров’я людини, продовження його життя, попередження і лікування захворювань. Слід зазначити, що досягнення вершин професіоналізму відбувається не будь-якою ціною, а екологічно для організму, в рамках природних норм, без шкоди для оточуючих.
Праця лікаря здійснюється в таких напрямках: діагностика, лікування і профілактика захворювання – і вимагає наявність навиків постановки діагностичної, лікувальної і профілактичної задачі. Цей процес, як правило, здійснюється в умовах мінливих вихідних даних (симптоми, синдроми можуть проявлятися і зникати, по-різному між собою поєднуватися), браком часу (при здійсненні медичної допомоги при невідкладних ситуаціях, при масовому поступленні в лікувальний заклад хворих). Ціна недоліків і помилок лікарської діяльності визначається дуже дорогою ціною – здоров’ям і життям пацієнта. Лікар діє в умовах проблемної нестандартної ситуації, яка створена неповторністю організму і особистості хворого.
Для лікарської діяльності характерні: інтелектуальна складність, монотонність, ризик і відповідальність, етичні проблеми, міжособистісні конфлікти. Монотонність, етичні проблеми і конфлікти часто стають причинами психосоматичних захворювань медичних працівників.
При визначенні еталону особистості лікаря у відповідності з очікуваннями хворих перевагу віддають лікарям своєї статті, і більш старшого віку. Еталон лікаря включає: розум, захопленість роботою, уважність, почуття обов’язку, терпіння, інтуїцію, серйозність, доброту, почуття гумору.
Література:
Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002.
Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.
Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.