Реферат
на тему:
“Чи може бути в Україні якісна безплатна освіта?”
Якість і безоплатність? Чи можуть бути ці явища стояти поруч? Чи можна говорити про якісну безплатну освіту в Україні?
Якщо говорити про недалеке минуле України, коли радянська освіта, медицина, юриспруденція були безкоштовними і доступними, то можна відзначити досить якісними ці сфери суспільного розвитку. Однак починаючи з періоду становлення ринкових відносин в незалежній Україні, все починає кардинально змінюватися. Більшість стосунків переходить на грошовий вимір і може якісно відбуватися тільки за умов нормального фінансування та відповідного матеріального віддячення.
Якщо говорити сьогодні про безплатний сектор освіти в Україні, то на превеликий жаль державного фінансування в цій сфері катастрофічно не вистачає. Матеріально-технічна база суттєво відстає від сучасних вимог, більшість вчителів вкрай незадоволені своєю платнею. І цього вже достатньо, щоб говорити про погіршення якості освіти в Україні за останні роки.
На мою думку, не обов’язково повністю зводити “комерціалізацію” середніх шкіл та інших закладів, які на сьогодні відносяться до безкоштовних. Потрібно встановити посильну помісячну оплату, яка не буде обузою для батьків, але яка зможе в певній мірі вийти школам з кризового стану.
Повне самофінансування тут, я гадаю, не можливе. Підтримка з боку держави буде і на далі залишатися досить потрібною і вагомою, але підвищення заробітної платні серед вчителів середніх шкіл, покращення спортзалів, розширення класів, облаштування спортивних майданчиків – це тільки на користь дітям.
На сьогоднішній день чимало робиться для того, щоб українська середня освіта залишалася безкоштовною і якісно-новаторською, мобільною і високопрофесійною. Не так давно у Міносвіти й науки України відбулося обговорення проекту Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті.
Власне, вищезгаданий документ на час обговорення був не більш ніж чернеткою проекту — четвертою (але далеко не останньою) і ще досить «сирим» варіантом доктрини. Повноцінний проект має викристалізуватися після численних семінарів, нарад, обговорень у пресі і т.д. і т.п. «Шліфування» триватиме орієнтовно до листопада-грудня 2001-го, оскільки наприкінці року керівництво міністерства планує подати проект доктрини на розгляд уряду.
Сама собою доктрина стане стратегічним документом, який діятиме, щонайменше, двадцять років. Розробники проекту дуже сподіваються, що доктрина не лише дасть вичерпну відповідь на запитання: «У якому напрямі слід рухатися нашій освіті?». Доповідачі під час обговорення постійно підкреслювали: документ у жодному разі не має бути суто декларативним, потрібно передбачити реальні механізми втілення проекту в життя. Про те, якими повинні бути ці механізми, трохи нижче, а зараз коротенько зупинимося на основних розділах розглянутого варіанта проекту доктрини.
«Цілі, пріоритети і принципи розвитку освіти». Розділ під такою ємною назвою — своєрідна квінтесенція всього, до чого, власне, слід прагнути. А це — створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, формування покоління, здатного вчитися все життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Природно, освіта України має яскраво виражений національний характер, що, втім, жодною мірою не перешкоджає нашим співвітчизникам прилучатися до багатств світової культури, культивувати повагу до народів світу (розділ «Національний характер освіти»).
Якщо в майбутньому документи на кшталт розроблюваної доктрини незаперечно виконуватимуться, потенційним школярам і студентам можна лише позаздрити. Якісна освіта має стати доступною, незалежно від того, де міститься навчальний заклад — у великому місті чи малесенькому сільці, незалежно від статусу школи, технікуму чи вузу і товщини гаманця батьків учня. У всій Україні запанує ера якісної, на рівні кращих світових зразків, освіти. Звісно, сьогодні в це повірити важко, але не погодитися з міністром освіти й науки України В.Кременем, що «саме до такої освіти слід прагнути», не можна. Мета, як і мрія, має бути світлою і життєствердною.
Дослідники переконані: які б реформи не відбувалися в освіті, які б не пропонувалися ідеї щодо її змісту та найновіших технологій, вони завжди будуть недостатніми. Оскільки найважливішою ланкою поліпшення якості освіти був і залишається вчитель. Разом з тим якість підготовки педагога за останні роки погіршилась. До того ж за цей час зі школи пішли найкращі вчителі. Чимало з тих, хто залишився, не відповідають вимогам, які ставить перед школою сучасна вища освіта і високотехнологічне виробництво.
У зв‘язку з низьким соціальним статусом учителя, цю професію обирає не найталановитіша частина молоді. За даними досліджень, 25-40% випускників педагогічних навчальних закладів не мають позитивної мотивації до своєї професії. В системі української освіти працюють лише 8% педагогів-новаторів, негативно ставляться до інновацій майже чверть учителів.
Загалом сьогодні українських педагогів готують 62 вищі педагогічні навчальні заклади, 19 структурних підрозділів вузів III-IV рівнів акредитації та 15 класичних університетів. На думку фахівців, мережа вищих навчальних закладів, що забезпечують підготовку працівників освіти, задовольняє потреби країни у педагогічних кадрах. Та, незважаючи на це, кадрова проблема в системі освіти залишається гострою. Школи залишають учителі, причому переважно молоді, констатують дослідники. За 2000-2001-й навчальний рік тільки в столиці України звільнилося близько двох тисяч педагогів. Прожити на 170 гривень (саме така сьогодні середня зарплата вчителя), за прожиткового мінімуму в 311 гривень, неможливо. Сьогодні, на думку дослідників, дві причини зумовлюють відплив учителів зі школи — матеріальна і моральна. Суспільство перестало шанувати вчителя. Викладання у школі стало непрестижним. Класи переповнені, внаслідок чого погіршується дисципліна, у дітей зникає інтерес до навчання.
Особливо серйозна проблема — фемінізація школи, що зайшла вже надто далеко. 83% працівників освіти — жінки. Щоправда, останнім часом у педагогічні вузи