Один з найважливіших аспектів організації середовища життєдіяльності інвалідів - це просторове формування співіснування. Інвалідність та мала мобільність полягають, насамперед, в порушенні міжособових відносин, яке заважає індивідуальній інтеграції або робить її неможливою.

Щоб скоротити відстань між інвалідом та оточенням, необхідна значна різноманітність видів цього оточення та його відповідна адаптація. Таким чином, головною метою реабілітації є відновлення порушених відносин між інвалідом та суспільством. Це має стати альтернативою щодо діючих в наш час норм. Такий підхід призводить до визнання необхідності створення нових форм житлового середовища та інтегрованого помешкання [1].

В багатьох країнах вважається, що за умов запровадження висококваліфікованого лікування та реабілітації інвалід може повернутися в суспільство і бути повністю інтегрованим в усіх сферах суспільного життя. Ідея реабілітації як загальна соціальна мета набуває поширення і в Україні. При цьому необхідна координація і взаємодія всіх організацій, причетних до цієї проблеми.

Оскільки в архітектурному аспекті реабілітація - це створення відповідних умов проживання та обслуговування, то необхідно попереднє дослідження особливостей потенційного споживача. Мають бути встановлені об'єктивні межі інвалідності та ступінь існуючої мобільності, а також визначений відповідний технологічний простір [2]. Для того, щоб сформулювати архітектурно-планувальні, конструктивні і технологічні вимоги, яким мають відповідати будівлі та споруди, доступні для Інвалідів, цю категорію людей необхідно поділити на групи за ознаками особливостей фізичного ушкодження. Можна виділити три основні групи, потреби та вимоги яких суттєво впливають на формування просторового середовища:*

особи з ушкодженням опорно-рухового апарату;*

особи з дефектами зору, повністю або частково сліпі;*

особи з дефектами слуху.

Решта інвалідів потребує менш суттєвих архітектурно-технічних заходів і може вільно користуватися будівлями та спорудами, доступними для зазначених категорій.

Встановлення технологічного простору полягає у визначенні меж руху, а також існуючих можливостей загальної рухомості на підставі постійних обстежень інваліда в процесі лікування та реабілітації. Внаслідок цього визначаються працездатність, характер і обсяг можливої роботи, необхідні допоміжні засоби, прилади, обладнання. Опис технологічного простору (ТП) охоплює наступні основні аспекти [3]:

1. ТП складається з вертикальної і горизонтальної проекцій рухів. Ці проекції окреслюють максимальне коло рухів інваліда.

2. ТП являє собою сумарний простір вертикальних і горизонтальних проекцій рухів ушкодженої кінцівки або тулуба інваліда.

3. Оптимальні і максимальні висоти і глибини робочої зони визначаються проекціями рухів і технологічним простором.

4. Вимоги до робочого місця інваліда - це сума проекцій рухів, пов'язаних із інвалідністю, а також ширина, висота і глибина робочої зони, необхідність організації додаткового місця для ортопедичних апаратів, охоронних пристроїв тощо.

5. Під вільним комунікаційним простором розуміється такий простір, в якому інвалід може безпечно змінювати положення, місце. Він зменшується за рахунок раціонального складування матеріалів, різноманітних спеціальних пристроїв тощо. В житлі це відбувається, наприклад за рахунок використання вбудованих меблів. До комунікаційного простору відносяться також шляхи проїзду інвалідного візку та простір для руху персоналу.

Межі рухів верхніх кінцівок в вертикальній площині в позиції "стоячи" (вид збоку), нахил тулубу збільшує межі рухів. Межі рухів людини в позиції "сидячи"

Межі рухів людини в позиції "стоячи", "сидячи" в горизонтальній площині. Зміни меж рухів в вертикальній площині у людини в позиціях "стоячи", "сидячи", а також зміни внаслідок нахилу вбік.

У ТП інваліда, який користується візком, не повинні знаходитись предмети, що заважають чи створюють небезпеку його рухові.

Особи з дефектами зору, повністю або частково сліпі при взаємодії з оточенням користуються переважно почуттями дотику та слуху. Навіть у знайомому оточенні ТП таких людей обмежений невідомими елементами, перешкодами та віддаленими предметами. З часом сліпі люди здобувають навички щодо пересування у знайомому оточенні за допомогою всіх наявних (крім зору) почуттів, які при цьому розвиваються і вдосконалюються. Для полегшення орієнтації для таких людей необхідне застосування акустичних та дотиково-візуальних допоміжних засобів. Наприклад, на перехрестях вулиць, обладнаних світлофорами, рух має регулюватись не тільки світлом, але й дзвоником для звертання уваги до зміни світла. Конструкція кнопок поверхів у ліфтах має передбачати можливість користування ними на дотик (шляхом рельєфного позначення номеру поверху).

Особи з дефектами слуху, навпаки, перебувають у повній звуковій ізоляції та можуть концентрувати свою увагу тільки на тому, що розпізнається за допомогою зору. Шум оточення не відвертає їх уваги, що може зарадити при мануальній та розумовій праці. Люди з вадами слуху потребують оптичної допомоги. Маючи, як правило, загострений зір, вони добре сприймають і розуміють виразні написи та світлові сигнали.

Підхід до проектування середовища з позицій максимального урахування видів та ступеню обмеження мобільності, а також специфічних особливостей технологічного простору має забезпечити інвалідам доступність всіх об'єктів міської інфраструктури та можливість їх повсякденного використання. У відповідно облаштованому середовищі ця багаточисельна група людей зможе почуватися більш рівноправною, а це, в свою чергу, сприятиме її суспільній інтеграції.

Інвалідів з ушкодженням опорно-рухового апарату можна розподілити (в залежності від допоміжних засобів, які вони мусять застосовувати при пересуванні) на три групи.

1. Особи, які мають невеликі фізичні ушкодження та відповідно не мають обмежень чи мають незначні обмеження щодо можливостей самостійного пересування. Такі люди не потребують допоміжних засобів.

2. Особи, які мають такі фізичні ушкодження, що обумовлюють необхідність застосування милиць, опірних тростин, стояків чи рухомих опір.

3. Неспроможні до ходіння особи, які мусять користуватись для пересування інвалідними візками. При