Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісним наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії; виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення. Протягом XX ст. в економічно розвинутих країнах природний приріст був досить низький, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у більшості регіонів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіон планети. В цілому, оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі особливості.

По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Головні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країні мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості. В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи та збалансованості викорис-тання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україні зокрема) до цього додались проблеми необхідності духовного та фізичного відродження нації.

По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять досягнен-ня достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольством та іншими засобами для життя. Для цього є всі підстави. Можливості збільшення ви-робництва сільськогосподарської продукції далеко не вичерпані. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні. Це:

підвищення родючості грунтів, що пов'язано з успіхами агромеліорації та агрохімії;

підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шля-хом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;

виведення продуктивніших порід свійської худоби;

ефективніше використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси та впровадження генної інженерії;

підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впрова-дження аквакультури.

Людство має величезні ще не використані можливості в галузі енергетики. Вже тепер багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що ба-зується на застосуванні обмежених паливних ресурсів (нафта, газ, вугілля) до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енерго-носіїв - ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, вже в першій половині XXI ст. стримуючим чинником розвитку енергетики ста-не не нестача енергоносіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмо-сфери надпотужними електростанціями. То ж проблема впровадження енерго-зберігаючих технологій нині й надалі залишається актуальною.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. І тут наука і техніка готові за-безпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються у містобудівництві; сучасними транспортними засобами, які у всіх сферах природного середовища - на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі «звужують» світ і роблять ближчими і доступнішими всі куточки планети; комп'ютерами та но-вими інформаційними та комунікаційними системами, які активно впроваджують-ся в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар'єр просторово-го розриву в комунікаціях і передачі інформації.

Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, що робо-та здійснюватиметься освіченими, фізично здоровими і вільними людьми, які бу-дуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, до-ступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.

Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здо-ров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та моральної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність визначається взаємодією багатьох компонентів: ба-гатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я на-селення, рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Під час розрахунків показників якості життя країн і територій беруть до уваги такі показники: розміри ВВП на душу населення (як уособлення багатст-ва та добробуту), середньостатистичну тривалість життя населення (віддзерка-лення стану здоров'я і фізичної сили) та рівень освіти населення (стан культури і науки) (табл. 2).

Як видно із таблиці, між країнами і регіонами світу є значні відмінності в якості життя. Це змушує замислитися над тим, яке непросте коло проблем має розв'язати людство на шляху до спільного процвітання і злагоди.

7.1 МІЖНАРОДНІ СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ.

Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі, коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства з всією природою планети. Науково-технічна революція привела з одного боку, до формування у людства всеохоплюючої системи знань і технологій, з другого – до збільшення антропогенного впливу на природу. Сформувалися складні господарські системи, вплив яких поширюється на весь світ. Як результат – зростає взаємозвязок і взаємозалежність господарського життя країн і природи світу. Сутність цих процесів і явищ породжує глобальні проблеми,