Масова комунікація є цілком відповідним сюжетом соціологічних досліджень. Але штучно замикати ареал засобів масової комунікації виключно простором, який контролюється ідеологічними інституціями, як це було раніше, означало б ще раз продемонструвати дослідницьку нечуттєвість до тих очевидностей, що комунікативні канали не обмежуються обслуговуванням інформаційних та громадських процесів. Вони корелюють з будь-якими іншими рухами в культурі, і тому для вивчення сфери соціального спілкування, яке зветься масовою комунікацією, необхідний розгорнутий соціокультурний контекст.

Про те, що розвиток mass-media впливає на культуру куди більш значною мірою, ніж посилення ідеологічного пресингу, якому культурно автономний індивід спроможний у певній мірі протистояти, передбачалось художниками ще в ті часи, коли прикмети масово-комунікативної експансії лише починали з’являтися та множитися. Рафінована культурна рефлексія сприймала газетний текст, який набував популярності, як дещо чужорідне та несумісне з книжковим, як деяка його вульгарна подібність не пристосована до зв’язного опису та джерел та наслідків.

“Тепер, коли газети замінили історію, чи, точніше, ту традицію, яку можна назвати історичною пліткою, стало легше хоча б в одному відношенні – принаймні, зрозуміло, що ми не знаємо нічого крім кінця. Газети не просто повідомляють новини, вони повідомляють про все як про новини. Це дуже цікаво, як цікава остання сцена п’єси. а тим кому досить вистрілу чи поцілунку, простіше і легше приходити перед завісою. Але якщо хочеться дізнатися хто що зробив і чому, цього замало” (Честертон). Честертон Г. К. “Франциск Асизский”// Вопросы философии, №1, 1989 с.86.

В XX столітті абсолютно змінився вектор культурного розвитку, хоча пильний погляд уже давно міг спрогнозувати образ культури mass-media та прототип того розвитку, який відбувається сьогодні. Несхожість двох культурних тенденцій переживались та тлумачились культурою в різних ракурсах. І якщо майстри традицій відстоювали класичне кредо, то автори початку та середини століття, досить гостро відповідаючи на ситуацію протистояння, ставили під сумнів адекватність класики сучасній епосі, використовуючи весь набір різноманітних прийомів – від естетичної агресії та епатажу до інтелектуального скепсису. Засоби освоєння знань та культурних цінностей, відпрацьовані традиційною наукою та просвітництвом, не визнавалися ними в якості адекватних.

Проте авангардизм пізнього модерну сам перетворюється в традицію з концептуалізованими напрямками та стилями. І та модель, що приходить йому на зміну останніми десятиліттями, позначена американськими теоретиками префіксом “пост”, має набагато лояльніше ставлення до культури минулого, припускаючи, принаймні, гру з його залишками. В цій моделі, орієнтованій на принцип плюралізму, відводиться місце всьому: гуманітарній місії та накопиченню переведених в зміст знаків, чистому мистецтву та комерціалізації, елітарності та масовості, змішуванню, підробці стилів та деконструкції оригінального тексту як сировини для нових творінь. Клименкова Т. А. “От феномена к структуре”, М., 1991, с.68-85. Jameson F. ”Postmodernism and Consumer Society”// The Anti Aesthetic: Essays on postmodern Culture, Washington, 1983.

Можна стисло позначити масово-комунікативні аспекти сучасних культурних рухів, апелюючи до думки про прямий та зворотній вплив mass-media на структуру та склад жанрів літератури та мистецтва, на трансформацію текстових виразів світосприйняття, яке змінюється. Вдосконалення комунікативних засобів сприяє утвердженню унікальних способів обміну повідомленнями в межах великих соціальних та культурних територій. Вони в змозі виробляти свої власні системи знаків та значень, деякі з яких досить схоже символізують навколишню дійсність, інші ж відводять в простір ілюзій та міфів, створюючи особливу ”паралельну реальність”, яка лише в певних точках перетинається з повсякденням.

З розвитком комп’ютерних комунікацій, заснована на варіативності та швидкоплинності зміни аудіовізуальних образів, реальність ілюзорних світів стає все більш відчутною. Та завдяки своїй колоритності та різноманітності, вони постають перед нами як щось цілком правдоподібне, яке не поступається в достовірності повсякденному життю. Вже кінематограф – це дитинство “екранної” комунікації, якому підвладні будь-які загадки соціуму та індивідуальної долі, породжує різноманітні міфологічні конструкції, такі, наприклад, як “світ любові та доброти”, “світ насилля” або “світ професій”.

До нових форм масової комунікації найбільш чуттєвим суб’єктом є, як відомо, молодь. Але не зрозуміло, що є причиною для цього: чи то мода, чи то допитливість, чи щось інше. Інформаційно об’ємні аудіовізуальні образи є для неї більш привабливими, ніж книжкові описи. Але саме останні є природнім способом існування класичних гуманітарних цінностей, які виражаються ідеями та поняттями. І якщо наше суспільство тривожиться перспективою відлучення молоді від гуманітарних традицій, досить прийнятливою задачею вбачається тоді пошук адекватних шляхів її існування в сучасній комунікації, яку неможливо втіснити в порожнечу відокремленої ніші.

Спроба вирватися за межі вигаданих діалогів та псевдоспілкування, а також бажання подивитися на себе та на світ з позиції гуманітарної культури – такі особливості нашої теперішньої комунікативної ситуації. Феномен так званого “заповнення білих плям” в однаковій мірі притаманний телебаченню, кінематографу та пресі є ні чим іншим, як добудовою цілісного образу історії та культури у всіх їх причинно-наслідкових зв’язках та залежностях, заснованих на раціональних аргументах та достовірному знанні, тобто є тим способом опанування культурними сутностями, який швидше репрезентує класичну книжкову культуру, ніж культуру калейдоскопу та попурі. Тим не менш, знакова та інформаційна громіздкість може перешкоджати розгорнутому суспільному ракурсу, неминуче приносячи до нього невизначеність, двозмістовність та фіктивність.

Фіксуючи подібну ситуацію. культурна рефлексія (що яскраво спостерігається в її багаточисельних західних та місцевих зразках) і сьогодні вміщує в себе весь спектр оцінок культурної функції засобів масової інформації, присвоюючи їм титул “монстрів”, які формують одномірну людину, або “чародіїв”, які творять реальність на наших очах.

Розрізнення сучасних культурних