Іншою, протилежною стороною процесу розвитку буржуазних форм суспільної життєдіяльності є ріст свідомості і самосвідомості мас, підвищення загальної культури трудящих, зв'язаної з індустріалізацією й урбанізацією. Прагнення народу, що виявляється, до демократизації усіх форм громадського життя знаходить вираження й у природотворческой діяльності. У результаті широкого демократичного руху в цьому напрямку створюються парки і сади, що є надбанням не окремих родин, а досить широких шарів населення.

Виникають нові форми творчо перетвореної, штучно оформленої природи. Окремі форми садовопаркового мистецтва стають самостійною частиною міського пейзажу, виявляючи тенденцію до подальшої еволюції на основі іншого функціонального значення. Відбувається формування особливого дендродекорационного жанру в системі природотворческой діяльності, що надалі впливає на оформлення сільських регіонів.

Якісний стрибок у мистецтві природотворчества зв'язаний з появою ландшафтного мислення. Разом з ним практика перетворення природи за законами краси одержує новий стимул розвитку. Не випадково створена в цей період у Сен-Жермене Ленотром тераса на вершині берегового укосу Сени, що відкриває вид на долину і панораму Парижа, стає поворотним пунктом як у мистецтві садів і парків, так і в загальній орієнтації природопреобразующей эстетической діяльності. Центром уваги, що організує ландшафтну архітектуру тераси, стає природний ландшафт із його эстетическими значеннями.

Висування на перший план ландшафту і художньо перетвореного рослинного світу в якості эстетической цінності підсилює можливості пошуків найрізноманітніших варіантів перетворень навколишнього середовища, аж до включення їх у процеси виробництва, зв'язані з промисловим освоєнням геобиосферы. Звична картина, де рідкими оазисами виглядають окремі сади, парки, заповідники, змінюється культурно оформленими сільськогосподарськими регіонами, численними малими і великими формами творчо перетвореної природи. Однак приватна форма власності на землю, безплановість, стихійність ведення господарства служать серйозним обмежником подальшого удосконалювання природотворческой діяльності суспільства в цілому.

Планування природопреобразующей діяльності в масштабах усього суспільства і розумний контроль з боку суспільства відкривають безмежні перспективи збереження природи. Уже на рівні соціалістичної організації на зміну буржуазному принципу хижацької експлуатації і панування над природою приходять ідеї дбайливого, дбайливого відношення до неї як багатству, що належить усьому суспільству, свідомо організованого. партнерства, на базі яких створюється науково регульована і керована система практичних і эстетических відносин із природою.

Соціалістична культура збереження природи, спираючи на світовий досвід, разом з тим виробляє принципово новий підхід до компенсаторної діяльності в природі. Сьогодні вже можна говорити про, що сформувалася в природокористуванні системі з трьох складно свя-занньи компонентів: вхідної у виробництво індустрії; арени дії – природи; творчої діяльності людей. У соціалістичному суспільстві створюються в державному масштабі умови для подолання негативного впливу індустріалізації на природу, підвищення ролі виробництва як прискорювача природних процесів, що вирішує природосохраняющей сили. Творчість широких мас у цих умовах спрямовано як на оптимізацію процесу використання природ-ньи і технічних ресурсів, так і на штучну естетизацию природного середовища.

Оптимізація зв'язків із природою стає важливим принципом у природопреобразующей діяльності соціалістичного суспільства. Тут формуються методи функціонування системи "суспільство – природа", що забезпечують при найменшій витраті засобів корисні результати з погляду як збереження природного середовища, так і задоволення соціальних інтересів, виробляється науково обґрунтована оптимальна стратегія, що дозволяє вибирати з багатьох варіантів, що сприяють поступовому розвитку природної системи в цілому. Прикладом можуть служити національні парки, заказники, заповідники, де практичні, наукові і рекреаційні задачі не вступають у протиріччя, а заходу для їх рішення доповнюють один одного.

Діяльність людини в природі навіть у формі оптимальної стратегії може наштовхуватися на опір середовища. Уся геобиосфера в цілому і кожний з її елементів розвиваються по власних закономірностях і можуть бути модифіковані у вкрай вузьких межах. Однак людина у своїй господарській діяльності далеко не завжди здатний враховувати цей фактор, тому особливого значення набуває принцип організації. Три основних положення в реалізації принципу організації відіграють істотну роль: мета і наукова концепція, логічна схема, єдиний характер керування. Їхнє рішення складає основу створення нового типу господарювання в природі. При цьому сучасна соціальна й екологічна ситуація як необхідна умова оптимізації відносин із природою обумовлює звертання до эстетическим підходів. Їхня реалізація в практиці природопреобразования забезпечує високу ефективність виробництва, поліпшує разом з тим умови збереження навколишнього середовища. Прикладом може служити організація сільськогосподарських ландшафтів у руслі архітектурних вимог. Архітектурна організація промислового ландшафту, що спирається на эстетические принципи, благоприятствует здійсненню керування і перешкоджає дезорганізації середовища. Найбільш високим рівнем організації є сади і парки, що в умовах соціалізму займають усе більше місце в житті людей.

Ідеї про эстетической організації природного світу всієї планети послідовно розробляються в наукових працях. Над цією темою працювали Ж. Дорст, П. Дювинье і М. Танг'. Однак їхні погляди і позиції мають потребу в критичному осмисленні, тому що деякі твердження виглядають максималистски. Оцінюючи ідеї тотальної культуризации природи, не можна не виділити як об'єктивний фактор те, що естетическое вплив незайманої природи не може бути