(Д. Баумринд, 1975) .

Разом з тим дуже важливі емоційний тон сімейних взаємин і переважний у родині тип контролю і дисципліни.

Емоційний тон відносин між родителями і дітьми психологи представляють у виді шкали, на одному полюсі якої коштують максимально близькі , теплі, доброзичливі відносини (батьківська любов) , а на іншому - далекі, холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення , у другому - строгість і покарання. Безліч досліджень доводять переваги першого підходу. Дитина, позбавлена сильних і недвозначних доказів батьківської любові , має менше шансів на високу самоповагу , теплі і дружні відносини з іншими людьми і стійкий позитивний образ «Я». Вивчення юнаків і дорослих, страждаючих психофізіологічними і психосоматическими порушеннями, невротичними розладами, труднощями в спілкуванні, розумовій чи діяльності навчанні, показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Чи недоброзичливість неуважність з боку батьків викликає неусвідомлену взаємну ворожість у дітей. Ця ворожість може виявлятися як явно, стосовно самих батьків, так і потай. Беззвітна, невмотивована жорстокість, що виявляється деякими підлітками і юнаками стосовно сторонніх людей, що не зробили їм нічого поганого, нерідко виявляється наслідком дитячих переживань. Якщо ж ця неспроможна агресія направляється усередину ,вона дає низьку самоповагу, почуття провини, тривоги і т.д.

Емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі , а в зв'язку з визначеним типом контролю і дисципліни , спрямованих на формування відповідних рис характеру. Різні способи батьківського контролю також можна представити у виді шкали, на одному полюсі якої висока активність, самостійність і ініціатива дитини, а на іншому - пасивність, залежність, сліпу слухняність ( Г. Элдер, 1971) .

За цими типами відносин коштує не тільки розподіл влади , але і різний напрямок внутрісімейної комунікації : в одних випадках комунікація спрямована чи переважно винятково від батьків до дитини, в інші - від дитини до батьків.

Зрозуміло, способи прийняття рішень у більшості родин варіюють у залежності від предмета:

в одних питаннях старшокласники мають майже повну самостійність , в інші ( наприклад, у фінансових) - право вирішувати залишається за родителями. Крім того, батьки не завжди практикують той самий стиль дисципліни: батьки, як правило, сприймаються юнаками і насправді бувають більш твердими й авторитарними, чим матері, так що загальний сімейний стиль у відомій мері компромісний. Батько і мати можуть взаємно доповнювати, а можуть і підривати вплив один одного.

Найкращі взаємини старшокласників з родителями складаються звичайно тоді, коли батьки дотримують демократичного стилю виховання . Цей стиль найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності . Поводження дитини направляється в цьому випадку послідовно і разом з тим гнучко і раціонально :

батько завжди пояснює мотиви своїх вимог і заохочує їхнє обговорення підлітком ;

влада використовується лише в міру необхідності ;

у дитині цінуватися як слухняність , так і незалежність;

батько встановлює правила і твердо проводить їх у життя, але не вважає себе непогрішним ;

він прислухається до думок дитини, але не виходить тільки з його бажань.

Крайні типи відносин , усе рівно, чи йдуть вони убік чи авторитарності ліберальної всетерпимості , дають погані результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття своєї незначності і нежеланности в родині. Батьківські вимоги, якщо вони здаються необґрунтованими, викликають або протест і агресію, або звичну апатію і пасивність. Перегин убік усетерпимості викликає в підлітка відчуття , що батькам немає до нього справи. Крім того, пасивні, незацікавлені батьки не можуть бути предметом наслідування й ідентифікації , а інші впливи - школи , однолітків, засобів масової комунікації - часто не можуть заповнити цей пробіл , залишаючи дитини без належного керівництва й орієнтації в складному і мінливому світі . Ослаблення батьківського початку , як і його гіпертрофія , сприяє формуванню особистості зі слабким «Я» .

У нашій країні існують різні стилі сімейного виховання, що багато в чому залежать як від національних традицій, так і від індивідуальних особливостей. Однак у цілому наше звертання з дітьми є значно більш авторитарним і твердої, чим ми це схильні визнати. При анонімному анкетуванні дітей різного віку з 15 міст країни з'ясувалося, що 60 відсотків батьків використовують фізичні покарання; серед них 85 відсотків - пороття, 9 відсотків - стояння в куті (іноді на колінах на горосі , чи солі цеглинах ), 5 відсотків - удари по голові й обличчю і т.д.

Чому так живучі авторитарні методи? По-перше, така традиція. Ставши дорослим, люди часто відтворюють те, що з ними самими проробляли батьки, навіть якщо вони пам'ятають, як важко їм приходилося. По-друге, характер сімейного виховання дуже тісно зв'язаний зі стилем суспільних відносин узагалі: сімейний авторитаризм відбиває і підкріплює командно-адміністративний стиль, що укоренився на виробництві й у суспільному житті. По-третє, люди несвідомо зганяють на дітях свої службові неприємності, роздратування, що виникає в чергах, переповненому транспорті і т.п. По-четверте, низький рівень педагогічної культури, переконаність у тім, що кращий спосіб дозволу будь-яких конфліктних ситуацій - сила.

Але якщо з маленькими дітьми авторитарність ще « проходить» , те тепер вона неминуче породжує конфлікти, причому приходиться платити і по старим, давно забутим рахункам.

Як ні великий вплив батьків