7. Контакти з провідними закордонними соціологами.

8. Матеріально-технічне забезпечення навчального процесу.

9. Забезпеченість науковою літературою із соціології, що відповідає сучасним вимогам.

10. Використання матеріалів соціологічних досліджень.

11. Спрямованість викладання на формування соціальних якостей сучасного фахів-ця.

12. Стимулювання самостійної роботи студентів.

А отже, основними, стратегічними пріоритетами реформування соціологічної освіти є:

1. Підготовка і підвищення кваліфікації (перепідготовка) викладачів соціологічних дисциплін та дослідників.

Особливостями становлення соціологічної освіти є те, що часто-густо викладачі не мають фахової освіти, а масові форми підвищення кваліфікації (що доступні викладачам невеликих вузів і тим, які працюють поза межами основних соціологіч-них центрів) неефективні. Форми ефективного підвищення кваліфікації, що відповідають сучасним вимогам, такі, як, літні школи, майстер-класи, стажування у провідних вузах тощо, поки що не стали масовими. Треба наполегливіше вирішувати проблему створення системи підвищення кваліфікації.

2. Узагальнення нових практик викладання соціології, використання у навчальному процесі результатів наукових досліджень.

Сучасна соціологічна освіта (фахова чи нефахова) має базуватися на новітніх освітніх технологіях. Перш за все мається на увазі її інтерактивність, використання інформаційних технологій, але й також поліпарадигмальність, толерантність, демок-ратизм тощо. Потребує свого посилення увага до позааудиторної, самостійної роботи як важливої складової засвоєння знань, умінь та навичок студентами. Не менш важливим в цьому плані є використання нових практик оцінки рівня знань студен-тів. Невід’ємною складовою навчального процесу повинні бути результати наукових досліджень (перш за все новітніх), аналіз реальної практики.

3. Навчально-методичне та наукове забезпечення навчального процесу.

Йдеться як про модернізацію, оновлення наукового та методичного забезпечення, так і про створення сучасного науково-методичного комплексу, адекватного до вимог багатоступеневої освіти.

4. Налагодження контактів із закордонними вченими.

Звичайно, такі комунікативні контакти існували завжди. Справа знову ж таки не тільки в тому, є вони, чи ні, а перш за все, як на мою думку, у відсутності системи у цій роботі, відсутності імпульсів з боку керівництва вузів до встановлення таких контактів викладачами і науковцями.

5. Спрямованість навчального процесу на формування соціальної культури майбутнього фахівця.

Це без перебільшення, мабуть, “найтонкіша” складова і напрям реформування соціологічної освіти. Вона, як мені здається, потребує, вразі намагання досягти зрушень, високого професіоналізму викладача та його авторитету, спроможності створити сприятливу соціально-психологічну і творчу атмосферу в аудиторії тощо. Мабуть, вірно і те, що цій складовій якості освіти не щастить, вона ще не зайняла належне місце. Поширеною є думка, що взагалі це не є тим напрямком, на якому треба зосередити зусилля. А отже цьому виміру соціологічної освіти в реальній практиці майже не приділяється уваги. Але ж саме соціологія має ефективні інструменти формування соціальних якостей, необхідних фахівцеві в XXI столітті. Перш за все тому, що не тільки надає студенту знання про фундаментальні закони життєдіяльності суспільства, але й, аналізуючи реальне суспільство, допомагає зрозуміти, що соціальна і громадянська культура участі у суспільному житті є сьогодні (і будеу майбутньому) вже не особистою справою кожного, а запорукою ефективного становлення громадянина, почуття впевненості фахівця у професійному житті.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Волович В.І. Соціологічна освіта в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – №1-2. 2. Ставлення академічної спільноти вищої школи України до змін та реформ. Аналітичний звіт. http://www.ues.org.ua: 8102/index.php. 3. Система моніторингу та оцінка якості освіти. Аналітичне дослідження у реформуванні національної освітньої політики. http://www.ues.org.ua: 8102/index.php. 4. Освіта в Україні. Доповідь міністра освіти і науки України на II Всеукраїнському з’їзді працівників освіти // Освіта України, № 47, 12 жовтня 2001 р.