спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Провідну роль в системі матеріального виробництва відігравали:
1) аграрне виробництво;
2) промислове виробництво;
3) інформаційне виробництво.
Саме на третьому етапі розвитку виробництва відбулася зміна пріоритетів: виробництво ідей, знань, інформації, тобто духовне виробництво виходить на перший план.
Спосіб виробництва матеріальних благ - це історично визначений спосіб здобування матеріальних благ для життєдіяльності людей, поєднання продуктивних сил і виробничих відносин, робочої сили і засобів виробництва, людей і природи у процесі виробництва, спосіб взаємодії самих людей в цьому процесі. Спосіб виробництва має суспільний характер.
Вирізняють спосіб виробництва матеріальних благ і технологічний спосіб виробництва. Технологія - це система прийомів і засобів виготовлення продукту незалежно від соціальних умов, в яких воно здійснюється. Для технології питання: кому належать засоби виробництва, предмети праці та її результати, як розподіляється виготовлена продукція, які умови праці та відпочинку людей - не є суттєвими, в той же час для способу виробництва вони є основними.
Головні процеси способу виробництва такі:
1) безпосереднє виробництво;
2) розподіл;
3) обмін;
4) споживання.
Кожна з цих частин відіграє певну роль у системі виробництва. Якщо є якісь вирішення у хоча б одній ланці способу виробництва, це веде до спотворення способу життя людей у суспільстві.
Марксисти перебільшували роль виробництва, деякі західні вчені - роль споживання. В результаті вийшли два спотворені способи життя.
Співвідношення різних елементів виробництва має бути оптимальним.
Спосіб виробництва матеріальних благ має два боки: відношення людини до природи (продуктивні сили) і відношення людини до людини (виробничі відносини).
3. Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Суттєвими характеристиками будь-якого способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини. Як основні параметри механізму його функціонування і розвитку, вони самі зазнають певних змін у цьому процесі, що в свою чергу, обумовлює виникнення якісно нових рис у способі виробництва, його продуктах. Таким чином, у структурному відношенні спосіб виробництва постає як єдність продуктивних сил і виробничих відносин.
Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу. Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.
До цього комплексу належать також історично набутий досвід виробництва, уміння, знання, навички, різні форми об'єднання виробничих зусиль на основі розпорядку та кооперації праці, духовні компоненти. У своїй діяльності людина оволодіває різними силами природи, перетворює їх у засоби виробництва. Вогонь, сила води, вітру, електрична та атомна енергія-це стихійні сили, які перетворюються з допомогою знань та техніки в продуктивні сили людини. Отже, до продуктивних сил суспільства належать суспільне вироблені сили самої людини, а також різноманітні сили природи, освоєні нею і поставлені на службу суспільному виробництву.
Суспільні фактори виробництва - це продукти діяльності, властивості яких заздалегідь визначені людиною і тому забезпечують виконання конкретних функцій. Їх субстратом може бути як чиста речовина природи, так і речовина, що пройшла відповідну обробку в процесі виробничої діяльності суспільства.
При розгляді продуктивних сил доцільно звернути увагу на співвідношення категорій "засоби праці" і "засоби виробництва". Процес виробництва обов'язково передбачає предмет праці, без якого засоби праці лишаються такими тільки в можливості. Засіб праці і предмет праці в своїй сутності виступають як засіб виробництва. Предмети праці становлять матеріали, які служать основою для створення необхідних речей. Вони можуть бути як суто природними утвореннями, до виникнення котрих людина непричетна, так і природними речами, які пройшли через процес праці.
Потрібно враховувати і той факт, що якість виробленого продукту буде залежати від якості предмета і засобів праці. Нині у виробничі процеси запроваджується кібернетичне устаткування, що змінює людину. Проте людина, залишається головною продуктивною силою.
В процесі виробничої діяльності знаряддя праці, предмет праці втрачають свою функціональну самостійність. Відповідно весь продуктивний процес перетворюється на механізм реалізації сутнісних сил людини.
Предметний зміст праці і доцільна діяльність людини постають діалектичною єдністю матеріальних і духовних сил, у взаємодії яких відбувається дійсний рух реального історичного процесу.
Для процесу праці потрібне не просто засоби виробництва й людина, а такий агент, який володів би такими властивостями, які необхідні для перетворення предмета праці на продукт, який задовольняє суспільні потреби.
Теоретичною стороною практичної виробничої діяльності є наука, котра виступає духовним регулятором виробництва. Наука і виробництво все тісніше пов'язуються одне з одним.
Варто зазначити, що науково-технічна революція постійно чинить зростаючий вплив на всі сфери суспільного життя, розвиток самої людини, слід врахувати, що вона є одним з соціальних процесів, і саме тому здійснюється як практична реалізація людської діяльності у конкретній системі суспільних відносин. НТР обумовила корінні зміни в усій системі продуктивних сил.
НТП приведе до існування індустріального і постіндустріального суспільства. Існують різі концепції, які розглядають ці суспільства. Одночасно виникають концепції, де йдеться про негативні наслідки НТР.
Вплив НТР на людину, її життя і діяльність залежить насамперед від суспільних умов, конкретно - історичної системи суспільних відносин, основу яких становлять виробничі відносини.
Виробничі відносини - це конкретно - історичний спосіб привласнення людиною умов своєї праці. Саме власність - це той конкретно-історичний спосіб, яким поєднується жива та уречевлена праця, праця та її умови.
Продуктивні сили становлять зміст способу виробництва. Але зміст не існує сам собі, поза конкретною формою. Цією формою