Таким чином, індивідуальність являє собою таку системну якість, яка виражає неповторну, оригінальну єдність природних та соціальних рис людини.

Розвинена особистість має багато соціальних, культурних, моральних, естетичних,
психологічних рис. Її структура досить складна.

Із багатьох елементів структури, що перебувають у динамічному взаємозв'язку, виділимо внутрішні основи цієї структури (є і зовнішні основи). Внутрішні основи входять у саму структуру, в саме "тіло" особистості.

Основ, що входять до складу особистості, чимало. Вони певним чином ієрархізовані, або, інакше кажучи, субординовані. Над однією основою надбудовується друга, над нею третя і т.д. І це лише стосовно основ, що входять у структуру особистості. А ще є чимало елементів структури іншого типу. Така вже складна структура особистості.

Почнемо з найглибшої основи — потреб людини. Це — її фундаментальна риса,
неповторна суттєва характеристика. За багатством потреб, за їхнім характером, способами їх
формування та реалізації можна значною мірою судити про рівень розвитку особистості.
Високо розвинута особистість — це насамперед особистість з багатством розумних потреб,
з високою культурою споживання.

Потреби людей є рушійною силою розвитку як суспільства, так і самої людини. Заради потреби, власне, і здійснюється людська діяльність. Багатоманітність потреб сприяє
виникненню та розвиткові багатоманітності інших рис особистості.

Потреби становлять джерело діяльності людей. Тому суспільство або соціальна група, діючи на процес формування та задоволення потреб особистості, одержує можливість
спрямовувати її життєві орієнтації та поведінку в той чи інший бік, 3 огляду на це такий
процес може використовуватися як фактор формування свідомості та регулювання
поведінки особистості.

Людські потреби історично обумовлені, визначаються даним історичним типом суспільних відносин, соціальним середовищем, у якому живе особистість, системою виховання даного суспільства, а також самовихованням цієї особистості. Візьмемо, наприклад, суспільне виробництво. Воно у певному розумінні створює споживача, предмети, які відповідають даній потребі, породжує здатність до споживання. Із розвитком виробництва одні потреби зароджуються, розвиваються, інші послаблюються, зникають. Існує і зворотна залежність. Потреби, їхня якість, розміри самі діють на виробництво, стимулюють його розвиток.

У процесі розвитку суспільства відбуваються як якісні, так і кількісні зміни у системі потреб. Крім потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку, виникають та розвиваються нові нагальні
потреби — в інформації, освіті, спілкуванні, участі в суспільному, політичному,
культурному, релігійному житті. Причому, зростання потреб передбачає висунення на
передній план саме духовних потреб.

Задоволення потреб у певних умовах породжує нові потреби. Останні додають нових,
додаткових імпульсів розвитку матеріального та духовного виробництва, покликаного
створювати цінності, необхідні для задоволення як старих, так і нових потреб.

Інтереси Потреби людини є основою її інтересів. Категорія потреби охоплює більш широке коло явищ, ніж категорія інтересу. Потреби притаманні всім біологічним організмам, в тому числі й людині. Інтереси ж — тільки людині. Вони є у всіх суб'єктів: індивідів, соціальних груп, держав, суспільств, людства і т.д.

Інтереси, як і потреби, є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людей. Вони, говорив Гегель, рухають народами. Тому для розуміння суті суспільних процесів,
практичних дій людей, політичних програм, гасел, заяв, передвиборних обіцянок тощо треба
відшукувати справжні інтереси дійових осіб. Складність цієї важливої акції полягає, зокрема,
у тому, що справжні інтереси далеко не завжди правдиво зображаються їх носіями. Часто
буває, що про інтереси одних говорять інші.

Рушійна сила інтересу проявляється, зокрема, ось у чому. Людина зацікавлена у чомусь і за певних умов діє саме у цьому напрямі. Зацікавленість працівника у результатах
виробництва, ефективності діяльності заводу, фірми, установи є основою дієвості мотивів і
стимулів до праці. Тому впроваджувані в Україні ринкові відносини мають бути такими,
щоб породжувати зацікавленість працівника приватного чи державного виробництва у
підвищенні продуктивності та ефективності праці, поліпшенні якості продукції та послуг.
Інтереси, повторюємо, рухають народами.

На сьогоднішній день важливе місце належить також проблемам адаптації людини до сучасної дійсності. У суспільстві має місце складна взаємодія найрізноманітніших, часто суперечливих інтересів, і її результати бувають інколи несподіваними. Неодмінною умовою успішності політики, скажімо держави, є врахування цієї взаємодії, прогнозування її наслідків.

Зупинимося на такій формі самодіяльності особистості, як її громадсько-політична
активність. Вона виражає ставлення громадянина до політичної влади, системи, структури
суспільства, політичних інститутів, установ, організацій. Громадсько-політична активність
людей виявляється у найрізноманітніших формах: боротьба за зміцнення або зміну
політичної влади, політичні демонстрації, маніфестації, мітинги підтримки або протесту,
марші, збори, політичні страйки, складання та поширення закликів, петицій, збір підписів під
документами з політичними вимогами, участь у референдумах, у виборах до органів влади
чи їхнє бойкотування, використання парламентських трибун, державного апарату,
муніципальних органів.

Протилежною політичній активності особистості є політична пасивність. Вона виявляється у політичній індиферентності, нігілізмі індивідів, у їхній нездатності або небажанні прилучитися до політичної культури та її цінностей, у формальному виконанні вимог та накреслень такої державної влади, яка не виражає інтересів народу.

Багато з перелічених форм політичної активності та політичної пасивності характерні для сучасної України.

У міру поглиблення демократизації суспільного життя країни одні з цих форм
розвиватимуться, інші — зникатимуть,