Як же відбивається участь особистості у масово-політичному житті на формуванні та
розвитку її соціальне значущих рис?

У процесі прогресивної громадсько-політичної діяльності відбуваються зростання
свідомості, злам застарілих стереотипів мислення та поведінки, звільнення особистості від
усіляких забобонів. У ході такої діяльності формується активна позиція особистості,
поглиблюється почуття обов'язку, відповідальності перед іншими громадянами. Ця
діяльність формує принциповість та рішучість у політичних діях.

Активна участь у громадсько-політичній діяльності дає змогу особистості узгоджувати свої інтереси з інтересами держави, соціальної спільноти, до якої вона належить. Вона дає можливість учасникові виявити свої творчі нахили, розкрити і вдосконалити свої особисті якості, сприяє зростанню його самосвідомості. На основі прогресивної громадсько-політичної діяльності розвивається моральна культура особистості, стають більш багатими за змістом її загальнолюдські моральні якості, риси, наприклад, обов'язок, совість, честь, гідність, формується здатність боротися із різного роду аморальними явищами.

За умов загрози екологічної катастрофи особливо важливого значення набуває екологічна активність населення. Екологічна активність — це форма діяльності суб'єкта, відмінною ознакою якої є міра, ступінь інтенсивності цієї діяльності, спрямованої на гармонізацію взаємодії людини і природи. Суб'єктами екологічної активності виступають особистість, соціальна група, держава, дане суспільство, людство в цілому.

Екологічна активність особистості спрямована як на цілі суспільства, так і на її власну
самореалізацію. Вона є соціальною умовою і засобом здійснення глобальних
"суперзавдань" — гармонізації взаємодії людини і навколишньої природи, взаємодії
особистості та суспільства. У процесі здійснення таких цілей і завдань активний вплив
суспільства на природу, на середовище має узгоджуватися з його впливом на людину як на
біосоціальну і соціальну істоту.

Але все це поки що в ідеалі. Реальність же така, що вплив суспільства на природу має
здебільшого зростаючий руйнівний характер. У літературі, засобах масової інформації
повідомляють про численні факти безладного, а часто і хижацького втручання людей у
природні процеси, тотального забруднення середовища їхнього проживання, виснаження
мінеральних ресурсів, що в принципі не можуть відтворюватися, знищення багатьох видів
рослин, тварин, мікроорганізмів. Така виробнича активність істотно підриває здоров'я
населення, об'єктивно знищує ресурси життєдіяльності людей, загрожує фізичною
ліквідацією людства. В даній ситуації спотворено витлумачується відома теза Протагора:
"Людина — міра всіх речей". Людина, мовляв, є також мірою, законодавцем природи. Тому
вона орієнтується на найближчі результати своєї індустріальної діяльності.

Тепер, хоч і запізніло, люди отямилися. Проте небезпеки своєї антиекологічної орієнтації і діяльності у повному її обсязі людство ще не усвідомило.

Суспільство під тиском негативних фактів, а також громадської думки змушене розвивати, крім виробничої, інший тип своєї активності — екологічну активність. Вживаються заходи
до збереження природного середовища, виділяється більше коштів на його охорону, на відтворення деяких традиційних ресурсів, впроваджуються "екологізація" окремих видів
техніки і технологічних процесів, раціональне природокористування, очищаються стічні
води, вихлопні гази, насаджується ліс і т.д. Але екологічні дії ряду країн світу практично
розрізнені, мало узгоджені між собою. До того ж не скрізь вони проводяться і не завжди
ефективно.

Активізували свою діяльність численні екологічні організації і рухи. Проте підтримка їх державами мізерна. Вона поки що несумірна з бурхливим зростанням екологічної
небезпеки.

Екологічна активність держави і відповідна активність особистості, звичайно, соціальне зумовлені. Суспільні умови або сприяють розвиткові екологічної активності особистості, або гальмують його, накладають на нього певні історичні обмеження.

Серед різноманітних умов розвитку цієї форми прояву людської діяльності домінантне місце посідає загальна культура особистості, і зокрема, її соціально-екологічна культура. У зв'язку з цим важливого значення набуває розуміння специфіки екологічної культури, її структури, світоглядних основ, її зворотного впливу на формування світогляду, методологічних передумов її вивчення, вивчення ролі цієї культури в розвитку екологічної активності особистості, з'ясування процесу передачі досягнень сучасної культури новій генерації людей, освоєння їх кожним індивідом.

Сучасна дійсність досить складна і непроста. Вона вимагає від будь-якої особистості особливої мобільності внутрішніх і зовнішніх сил. Міжнародні конфлікти особливо впливають на психологію сучасної особистості. Постає проблема визначення відношення до речей, які пропонує сучасний світ. Окрім екологічних проблем, про які була сказано вище, постає багато питань, пов’язаних з питання усвідомлення певних цінностей та орієнтирів у сучасному житті. На сьогодні велике число людей просто не бачать перед собою життєвих цілей і сенсу буття, що так чи інакше ускладнює адаптування людини до дійсності. Людина постійно перебуває під бомбардування нової інформації, нових відчуттів, нових досягнень науки та прогресу. Темпи життя значно прискорені, порівнюючи з минулими століттями, тому сучасній людині досить непросто знайти спільну мову не тільки з оточуючим середовищем, але й з собою. Тому важливе місце посідає вивчення психології особистості, соціологічні дослідження моментів адаптації людини до сучасної дійсності. Тільки комплексні підходи можуть гарантувати належну допомогу сучаснику виборсатися з тієї складної соціальної та психологічної ями, в якій мимоволі опиняється все більша кількість людей.

Використана література.

Філософія сучасності. – К., 1999.

Підручник з соціології / За ред. Печі. – К., 2000.