Становлення і розвиток соціології праці в Україні: історико-соціологічний нарис
Необхідність дослідження цієї теми обумовлена насамперед процесом демократизації і становленням незалежності України як суверенної держави, національно-культурного відродження. У цих умовах потреба в знаннях власної історії, культури, науки здобуває особливе значення. Адже це забезпечує генетичний зв’язок минулого, сьогодення і майбутнього. Тому дослідження історії виникнення і розвитку соціологічної думки в Україні і історії соціології праці – зокрема стає дуже актуальним. Тим більше, що історія соціології праці в Україні дотепер залишається “суцільною білою плямою” [1, с.85]. В окремих роботах по соціології праці, де розглядається історичний аспект, внесок українських вчених або не згадується взагалі [2] або розмитий у викладі загальних досягнень вітчизняних соціо-логів [3], або обмежується згадуванням окремих прізвищ українських соціологів, що працюють в галузі проблем соціології праці [4]. До того ж, при такому підході не враховувалися історичні особливості виникнення й розвитку соціології в Україні, що обумовили деяку своєрідність цього процесу в рамках розвитку світової соціо-логії.
Головною особливістю становлення й розвитку соціології праці (як і всієї соціології в Україні) є її висока політизація, пов’язана з ідеями державної, національної і культурної незалежності. Саме в контексті цих питань розглядаються проблеми соціології праці на усіх етапах її розвитку.
Відзначимо, що зародившись і розвиваючись разом з виникненням соціологічної думки в Україні, соціологія праці проходить основні періоди її розвитку.
В історії соціологічної думки виділяють два самих загальних періоди її розвитку: протосоціологія й академічна соціологія [5, с.23].
Протосоціологія охоплює період від виникнення перших примітивних уявлень про світ людини до моменту появи соціології як самостійної науки (О.Конт). Академічна соціологія охоплює період з моменту появи системи Огюста Конта і продовжується до наших днів.
Зрозуміло, що кожний з цих періодів має кілька етапів. Так протосоціологічний період (V–середина XIX вв.) містить у собі, в залежності від впливу на формування соціологічних поглядів особливостей економічних, соціальних, політичних, ідеологічних і парадигмальних факторів, наступні етапи:
? становлення, розвиток і розпад Київської Русі (V-кінець XV в.);
??виникнення, розвиток і розвал козацтва (кінець XV-середина XVIII в.);
??відродження України (кінець XVIII-середина XIX в.).
Характерно, що насиченість уявлень і знань кожного періоду проблематикою соціології праці була різною в залежності від змісту історичного процесу в кожен період і на кожному етапі.
Так, на першому етапі (V-кінець XV століття) соціальні проблеми праці ще не виділяються із загального контексту теологічних знань. І тільки на другому етапі, з виділенням соціальних проблем людини з теологічних знань, виникають передумови для виділення проблематики соціології праці.
Серед мислителів того часу ці проблеми досліджував Феофан Прокопович (1681-1730)[6, с.509-515]. Виходячи з розуміння людини як малого макрокосму чи особ-ливого світу, він розкриває механізми і ціль людської діяльності, зв’язуючи їх з потребами людини. Кожна людина діє тому, що “вона бажає чогось, заради чого це робить”. Досягнення щастя пов’язане з діяльністю людини, із задоволенням його потреб. У такому підході відкривалися можливості для майбутніх досліджень трудової діяльності на основі виділення основних її спонукальних сил без твердої регламентації її божественним проведінням. Заслуговує на увагу думка про необхідність з’ясування, в чому складається добро і блаженство, до якого потрібно прагнути, і що в найбільшій мірі відповідає людині. Здається, що в його роботах уперше з’являються уявлення про відповідність трудової діяльності здібностям людини, хоча чіткість і визначеність вони одержали в роботах більш пізнього часу.
Продовження і розвиток ці ідеї знайшли в роботах мислителів козацького часу, зокрема, Григорія Кониського (1715-1805) [7, с.388-419]. У його концепції людської активності лю-дина спирається на власні рушні сили і мотиви, а не тільки залежить від божествен-ного провидіння. Людська діяльність розглядається їм як усвідомлена, що включає мету, засоби її досягнення і “добро” як потребу, що усвідомлена у вигляді первісної мети.
Віра у творчі можливості людини, що вона реалізує в процесі досягнення людського блага, не суперечить вищому благу, що “приготував людині Бог”. Людське благо чи щастя припускає наявність здоров’я, доблесті, задоволення потреб у продовженні роду, почуттєвих насолодах, відчуття благополуччя і щасливої долі і вимагає заняття як фізичною, так і розумовою діяльністю.
Як бачимо, в розумінні механізмів людської діяльності Г.Кониський не так вже й далекий від сучасних соціологічних поглядів. Плідні також його ідеї про роль людської праці в досягненні щастя – “добра”.
Подальший розвиток ідея про людську діяльність як шлях досягнення щастя знайшла в роботах Г. Сковороди (1722-1794). У своїй роботі “Алфавіт, чи Буквар світу” він відходить від розуміння джерела щастя в абстрактному початку добра. Такий початок, на його погляд, знаходиться в праці. Розвиваючи ідею про необхідність самопізнання, як застави успішної діяльності людини, він збагачує її вченням про “споріднену працю”.
Суть цього вчення — у визнанні природності праці для людини і необхідності розпізнати й усвідомити, до чого ти породжений – лише в цьому ти “будеш для себе і для братія твоєї корисним” [8, с.324]. Роби те, до чого породжений і тоді будеш щасливий не тільки результатами праці, але і самою працею, “самий у деланїї твоєму праця буде для тебе сладчайший, ніж…самі праць твої плоди” [8, с.348].
Мислитель зовсім не заперечує суспільного значення праці. Тільки “праця”, “ремесло” є основою всякої “машини” громадського життя, “початком” і “вінцем” існування суспільства. “Праця є живий і невсипущий усієї машини хід поколь. Поколь породить зроблена справа” [8, с.323]. Однак найбільш корисна для суспільства саме “споріднена праця”
