Неомаргінальні групи в складі працездатного населення України

на 1 січня 2000 року *

* Складено за даними, що наводить Н.І.Карпачова [див.: 3, с.264] та Є.Лібанова [див.:5, с.35].

З наведених у таблиці даних можна зробити висновок про гостроту проблеми мобільності маргінальних верств. По-перше, 5 млн. чол., зайнятих неповний день, роботу не покинуть, щоб в умовах наявності 1,4 млн. безробітних не попасти в ще гірше становище. По-друге, зазначеним 1,4 млн. чол. нікуди податися, по-третє (і саме головне), мобільність, якщо вона і відбувається, це мобільність в межах злиднів і неможливості використати особистий освітній і професійний потенціал. Справа погіршується ще й тим, що існуюча поки що в Україні система використання молодіжного “людського капіталу” веде до того, що починається формування механізму відтворення неомаргінальності. Наприклад, в 1998-1999 роках працевлаштувалося лише 20% випускників навчальних закладів. В ці ж роки 30,5% осіб у віці до 28 років були безробітними – все це означає фактичне формування резерву неомаргінальності.

Таким чином, соціальна мобільність має першочергове значення для маргінальних верств у їх прагненні подолати свою маргінальність. В Україні в процесі соціальних трансформацій фактично перестали діяти основні ланки механізму соціальної мобільності. Внаслідок цього в маргінали попали не ті, хто не витримав тестування, а працівники цілих галузей, як правило, високого науково-технічного рівня, що не “вписувалися” в нові вимоги до суспільного розподілу праці. Ці неомаргінали складають 40 % трудового потенціалу України. Їх доля, є однією з найбільш гострих соціальних проблем. Вирішена вона може бути лише шляхом економічного розвитку, який забезпечить використання освітнього, професійного і особистісного потенціалу цих верств.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. /Под ред. А.Ю.Согомонова.– М.: Политиздат, 1992. 2. Барбер Б. Структура социальной стратификации и тенденции социальной мобильности// Американская социология. Пер. с анг.- М.: Прогресс, 1972. 3. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Київ,2000. 4. О.В.Мазурик Социальный статус военнослужащего в аспекте социокультурной динамики//Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства.– Харків: Націон. унів., 2000. 5. Лібанова Є. Соціальна стратифікація в Україні: Проблеми статистичного вимірювання// Статистика України. – 2000. – №1.