Характерною рисою постмодернізму є сприйняття реальності як віртуальної. Теперішню пострадянську економіку іменують віртуальною, тому що більшість найважливіших економічних показників мають удаваний характер. Удавану економіку супроводжує віртуальна політика. У цілому формується віртуальний соціальний світ. Поняття віртуальності має різний зміст, але спільне в ньому те, що можна сформувати як феномен “неповноти існування”.

Кліфорд Геді і Баррі Айкс у статті “Реалії віртуальної економіки Росії”, пишуть, що “Віртуальна економіка спирається на оманне уявлення про важливі економічні параметри, оскільки не оперує реальними грошима і реальними цінами” [7]. Проте таке становище в економіці може існувати, тільки при наявності певних політичних умов. Такі умови самі повинні мати віртуальний характер. Таким чином, віртуальна економіка спирається на віртуальну політику. Варто звернути увагу на комунікаційну природу віртуальності. Віртуальними є не стільки самі явища, скільки природа комунікації між ними і ставлення до них. Це цілий клас явищ, що забезпечує наявність віртуальної економіки.

У трансформаційному суспільстві можливий парадокс, при якому зміни можуть не супроводжуватися змінами. Неупорядковані зміни, з протилежним змістом, що взаємно одна одну гасять, викликають нединамічний процес. Такого роду зміни можуть описуватися в рамках теорії хаосу. Проте, якщо хаос і абсурд розглядаються як закономірні явища – це вже не хаос. Вірніше, хаос іншої якості. Його нема необхідності переборювати, а необхідно вчитися жити в умовах хаосу. У процесі адаптації і навчання формується новий клас людей. Трансформація відбувається на особистісному рівні і трансформаційна особистість спроможна жити в умовах хаосу й абсурду, коли в суспільства нема прямування до визначеної цілі і воно приречено постійно трансмутуватися. Ці зміни відбуваються не ззовні, а зсередини, детерміновано новою ментальністю людини-мутанта з віртуальною свідомістю. Людина виявляє здатність оперувати з мнимою реальністю як із справжньою. Ментальність сучасної людини обумовлена тим, що для трансформаційного суспільства характерний нормативний плюралізм. Це стан, при якому відбувається модифікація соціальних і культурних норм на основі постійно – динамічно і ситуативно – мінливих моделей раціональності. Норми – різноманітні в різних ситуаціях, у різних співсуспільствах і при реалізації різноманітних практик.

Трагічна сутність нашого часу в тотальній невідповідності об’єктивних умов життєдіяльності і ментальності значної частини суспільства.

Для одних – це трагедія, що викликає відчуття життєвого краху, для інших – це природний стан у звичному середовищі, що відповідає потребам і інтересам. Криза стає перманентною характеристикою суспільства й особистості. Але це не безвихідь, а спосіб пристосування до умов існування, що змінюються.

Транзитивний стан – це неминуча стадія у процесі модернізації. Можна сприймати цей час як історичний виклик, як таку проблему, вирішення якої піднімає суспільство на новий рівень якості. Від того, як сприймається та долається цей виклик, залежить історична судьба цивілізації українського народу. У циклічних теоріях суспільства, наприклад, А.Тойнбі, а ще яскравіше – у А.Шпенглера, подолання виклику часу сприймається фаталістично, як прояв “прасимволу” долі нації. Десять років триває виклик історії для українського народу. Нарешті з’являються перші ознаки того, що Україна долає стан транзитивності і набуває перших усталених рис і перших паростків надії.

Література: 1. Ильин В.В. Постклассическое обществознание. Каким ему быть? // Социологические исследования. –1992. –№ 10. 2. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие. – К.: Абрис, 1994. 3. Бурдье П. Структуры, habitus, практики. // Современная социальная теория. – Новосибирск: Изд. Новосибирского ун-та, 1995. 4. Подшивалкина В.И. Социальные технологии: проблеми методологии и практики. – Кишинев: Центральная типография, 1997. 5. Танчер В., Карась О., Кучеренко О. Політичні партії та рухи у світлі “ситуації постмодерну”. – К., 1997. 6. Вайнштейн О.Б. Философские игры постмодернизма // Апокриф., 1991. – № 2.

7. Кліффорд Г. Гедді, Баррі В. Айкс. Реалії віртуальної економіки Росії // Перспективні дослідження, 1999.–№ 1.