Особливості політичної культури сучасної української молоді

Особлива увага сучасних соціологів до молодіжної проблематики є одним із показників якості українського суспільства. Справа в тому, що підвищений інтерес до молодіжного покоління характерний, кажучи словами Карла Манхейма, для “динамічних суспільств”, які переживають інтенсивні соціальні зміни, подібні до тих, що почалися в Україні в останнє десятиліття ХХ ст. Процеси демократизації обумовили необхідність переходу від пасивної, виконавської життєвої установки, яка нещодавно домінувала в масовій свідомості, до активної, самостійної позиції. Молоді як соціальній групі, найбільш схильної до інновацій і найменш скованої стереотипами минулого, здійснити подібний перехід значно легше, ніж старшому поколінню. Перед сучасною молоддю відкриваються можливості самостійної інтерпретації соціальної дійсності і вибору способів дій, стилю життя, що, на її думку, найбільш адекватні суспільним змінам. У політичній сфері молодь здатна здійснити значну підтримку новообраного політичного курсу, сприйняти західні демократичні цінності з урахуванням власних національно унікальних традицій, виступити не тільки об’єктом, але й активним суб’єктом молодіжної політики. У зв’язку з цим правомірним є питання, наскільки стан політичної культури сучасної української молоді відповідає тим завданням, що стоять перед нею в політичній галузі в найближчому майбутньому.

Перед тим, як відповісти на це запитання, необхідно з’ясувати зміст поняття “політична культура” та його емпіричні індикатори.

Незважаючи на деякі розходження в трактуваннях, вітчизняні і закордонні дослідники визнають, що політична культура – це сукупність стійких компонентів політичної свідомості і політичної поведінки населення стосовно складових політичної системи: інститутів влади, політичного режиму, головних політичних цінностей. Політична свідомість є психічним відображенням політичної реальності. Вона виконує функцію орієнтації людини в сфері політики, тоді як політична поведінка представляє взаємодію індивіда з політичним середовищем з метою адаптації або з метою його зміни [1]. Незважаючи на тісний зв’язок цих двох компонентів, у деяких випадках вони існують незалежно один від одного. Так, політична поведінка іноді носить імпульсивний характер, здійснюється без регулятивного впливу політичних орієнтацій. У свою чергу, політичні орієнтації можуть не реалізовуватися в поведінці через відсутність необхідних для цього умов.

Важливим кроком в удосконалюванні понятійного апарата соціологічного дослідження політичної культури є розробка системи показників і індикаторів її виміру [2]. Спираючись на класифікацію когнітивних, афективних і оцінювальних складових політичної культури, запропоновану американськими дослідниками Г.Алмондом і С.Вербою Американські дослідники Алмонд і Верба визначали політичну культуру як сукупність пізнавальних, емоційних і оцінювальних політичних орієнтацій. Перші характеризують знання про політичну систему, другі – прояви політичних настроїв, треті – оцінки, сприйняття певних політичних цінностей і ступінь відповідності результатів функціонування політичної системи цим цінностям. , стосовно українського суспільства можна виділити наступні показники прояву політичної культури:

І. Показники політичної свідомості

1. Політична компетентність: інтерес до політичних подій; частота участі в дискусіях з політичних питань; інформованість про політичні події і їхня суб’єктивна важливість; переконаність у важливості політичної активності і можливості вплинути на політичний процес.

2. Політичні цінності: ступінь прийняття (чи неприйняття) оцінювальних суджень про волю, демократію, соціальну справедливість, рівність, індивідуалізм, роль держави, ринкову економіку, приватизацію, характер міжнаціональних відносин тощо.

3. Політична ідентифікація: оцінювальне ставлення до діяльності різних партій, рухів, організацій; рівень інформованості про партійні програми і ступінь їх підтримки; відчуття причетності до нації, держави, міста, району.

4. Політична довіра: переконаність у легітимності режиму; ставлення до ведучих політичних лідерів; ступінь довіри і підтримки інститутів влади різного рівня.

ІІ. Показники політичної поведінки

1. Участь у діяльності партій, рухів, організацій.

2. Електоральна поведінка: участь у парламентських і президентських виборах, референдумах; участь у місцевих виборах; електоральні переваги і мотиви електоральної участі.

3. Протестна активність: участь у підписанні листів і петицій, мітингах і демонстраціях, страйках, насильницьких діях.

4. Участь у роботі органів державної влади і місцевого самоврядування.

Вивчення політичної культури вимагає врахування специфіки її проявів у тих чи інших соціальних групах. Не випадково, що при розгляді процесу соціальних трансформацій у центрі уваги дослідників опиняються політичні уявлення і поведінкові орієнтації груп, які сприяють або перешкоджають змінам.

Аналіз результатів моніторингових досліджень, які проводилися в Україні протягом останніх 5-ти років Інститутом соціальних досліджень і Центром “Соціальний моніторинг” Соціологічні дослідження мали територіально-квотну вибіркову сукупність, були репрезентативними за регіоном проживання, типом поселення, віком, статтю, освітою респондентів. У 1999 році були проведені наступні дослідження: опитування “Ціннісні орієнтації населення” (грудень, N=223 респондентів віком до 28 років); опитування “Політичні орієнтації населення” (березень, N=585; червень, N=313; липень,N=466; серпень, N=423; вересень, N=753; жовтень, N=706). У червні 2001 р. було проведене опитування молоді віком від 14 до 28 років (N=993). 

, а також дані Держкомстату дозволили отримати важливі висновки щодо стану та проблем політичної культури молоді, динаміки її розвитку.

З одного боку, дослідники фіксують зростання інтересу молоді до політики. Так, загальноєвропейське дослідження “Ціннісні орієнтації населення”, що проводилося в Україні у грудні 1999 року, дозволило зафіксувати (у порівнянні з результатами опитувань 1996 року) зростання зацікавленості представників молодого поколінняполітикою і власним бізнесом (див. мал.1):

Малюнок 1. Значимість політики і власного бізнесу для представників

різних вікових груп (питома вага тих, хто відповів “дуже важливо”

та “скоріше, важливо”, %)

Гістограма, представлена на малюнку 1, демонструє, наскільки істотною є різниця в оцінках значимості політики і власного бізнесу для представників молодіжної і старшої вікової групи. Якщо в 1996 році значимість політики для молоді була меншою, ніж для представників старшого покоління, то в 1999 році ситуація докорінно змінилася: рівень зацікавленості молоді політикою виріс, навіть перевищив відповідні показники