наприклад, Президент України, видавши укази № 607/96 «Про порядок розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади голів обласних, Київської та Севастопольської міських та голів районних державних адміністрацій» та №760/96 «Про утворення податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій». Хоча з юридичної точки зору питання щодо їх конституційності залишається відкритим.
Як свідчать фахівці, лише 40 законів України є законами прямої дії і не потребують жодних роз'яснень та інструкцій різних державних органів. Нормативні акти, які не відповідають на запитання «як», «яким способом», «якими засобами можна забезпечити права людини» є декларативними, а отже, «мертвими» законами для захисту і гарантування основних прав і свобод людини. Тому обмеження держави правами громадян в Україні є мінімальним.
На жаль, відносини між державою і особою в Україні не складаються за принципом: «особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом». Все частіше держава узурпує ті сфери суспільних відносини, які можуть регулюватись і без її втручання або — без надмірного втручання. «При цьому багато говорять про формування громадянського суспільства, але натомість сфера позадержавного регулювання постійно звужується», — пише відомий вчений Т.Андрусяк. Такими є статті Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року, «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року, «Про Державний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів» від 2 грудня 1994 р. Одержавлення суспільного життя, посилення контролю з боку держави спричиняє колосальне збільшення апарату держави, виникнення все нових і нових контрольно-наглядових інстанцій, служб і т.д.
Українське суспільство ще не готове бути громадянським суспільством через низьку правову культуру, необізнаність громадян з власними правами і невміння їх відстоювати. Невідповідність між рівнем правової культури громадян та існуючою нормативною базою може звести нанівець усі зусилля законодавців наблизити нашу державу до правової. Такий висновок можна зробити, ознайомившись з проектом нового Закону України «Про вибори народних депутатів України», прийнятим Верховною Радою у 1999 р. у першому читанні. Новелою даного законопроекту є запровадження пропорційної виборчої системи. Дана система є прийнятною для демократичних, розвинених країн. В наших умовах, на мою думку, її використовувати зарано і певною мірою небезпечно. Проблема запровадження цієї правової новели полягає в тому, що «зацікавлені особи» можуть легко стати народними обранцями, потрапивши у виборчий список партії. Викрити «скомпрометовану» партію дуже складно, оскільки кількість їх надто велика.
Конкретними кроками на шляху подолання кризи правової культури громадян є розроблений у 1998 р. членами робочої групи Мінюсту України проект концепції правової просвіти громадян України у 1998-2000 роках, а також діяльність сотень невеликих громадських правозахисних організацій, а головне — покращання діяльності судових органів, запровадження адміністративних судів та інших інститутів, які б покращили захист прав громадян. А все це — умови формування культурної людини, постання якої неможливе без правової держави і, навпаки.
Таким чином, ідеї Б.Кістяківського про правову державу набули не тільки наукової, але й практичної цінності і є важливим стимулом для просування України до свого конституційного ідеалу.