Реферат з соціології

Українська соціологічна думка Нового часу (XVIII- початок XX ст.)

План

1. Вступ.

2. Місце І. Вишенського у розвитку соціальної думки в Україні.

3. Соціально-політичні концепції Києво-Могилянської академії.

4. Вплив Г.С. Сковороди на становлення української суспільної думки.

5. Доба національно-культурного відродження в Україні - важлива база для дослідження соціологічних поглядів та ідей.

6. Висновок.

Витоки соціологічної думки в Україні, як і будь-яких інших суспільних сягають наук сягають у сиву давнину, беручи свій початок у княжій добі (IX —ХІІІ ст.), і тісно пов'язані з буттям українського народу, з його історичною долею з формуванням української державності. Тому її характерною особливістю є ідеї свободи і справедливості, добра і правди. Усе це багатство ідей становить теоретичну основу, на якій виростають вимоги соціального визволення, утвердження справедливого демократичного ладу, національної незалежності. Український народ у своїй історії не дуже тішився свободою, а іноді ще й голодував, і то смертельно голодував. Тимчасово визначальною і основоположною ідеєю в українській соціально-політичній думці є свобода — ідея, яка сутнісно породилася буттям народу стала філософським ядром його демократизму.

1. Виняткове місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI — початку XVII ст. займає мислитель І.Вишенський — виходець з містечка Судова Вишня біля Львова. Життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного переслідування стали в його писаннях одним з центральних. Центральною постаттю у поглядах Вишенського була людина, але не абстрактна, а конкретна, з її муками та стражданнями. Виходячи з принципу відношення «дух—тіло», полеміст намагався знайти обґрунтування для вимог свободи, рівності, справедливості, насамперед у сфері духа, а потім покласти це в основу громадського життя, життєдіяльності людини і народу. І.Вишенський дійшов визнання основоположності й визначальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного життя, а на цій підставі — для світських відносин.

Полеміст виходив з того, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності, братерства, свободи, справедливості, а несправедливість, насильництво, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства й розкоші, необмеженої влади й сваволі панування. Рівність людей від природи, на його думку, не дає нікому права самовільно ставати вище над іншими, рівність людей перед Богом тим більше не дає нікому права поневолювати і деспотичне правити, бо всі люди за своєю духовною сутністю зрівняні з Богом і рівні перед ним як верховним законодавцем правди, свободи і справедливості.

Трактування суспільного буття І. Вишенським ставило на перший план основоположну засаду рівності. Христос і його учні, за його твердженням, втілили її у ранньому християнстві, і це неперевершений взірець життя людини — християнина і громадянина. Вишенський виходив з того, що прагнення до багатства постійно збуджується принадами, насолодами та спокусами матеріальної дійсності. Але, нагромаджуючи власні багатства, людина утверджує бідність інших. Бідність за своєю суттю породжує прагнення до рівності, справедливості, правди, тоді як багатство є абсолютним втіленням нерівності, визиску, іншого зла.

І.Вишенський звертав увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати й захищати громадянські права і свободи. Він заявив, що ніхто і ніщо не зламає волі українського народу, жодні насильства, хоч би якими вони страшними були, не поставлять його на коліна перед тиранами.

Твори І.Вишенського здебільшого мають форму «Посланій», адресованих до князя К.Острозького, до братств, владик і всіх українців. Найбільш відомими є «Поради», «Послание до всіх обще в людской земле живящих», «Извещение краткое о латинских прелестях». Віднайдені у 1858 році і вперше частково опубліковані М.Костомаровим у 1865 р., вони з того часу стали предметом дослідження багатьох учених (Г.Житецького, М.Сумцова, А.Кримського, І.Франката інших).

2. Значний Інтерес для соціологічної науки становлять соціально-політичні концепції Києво-Могилянської академії — першого вищого навчального закладу на східних теренах України.

Засновником академії був визначний церковний і культурний діяч Митрополит київський Петро Могила (1596 — 1648 рр.). Разом з іншими діячами академії — С.Яворським, Ю.Кониським, П.Величковським та Ф.Прокоповичем — він розвивав погляди на співвідносний церкви і держави, світської та церковної влади.

Єдиною владою, силу якої в умовах наступу шляхетської Польщі можна було протиставити польському королеві, була влада православної церкви. Розвиваючи ідею її верховенства, Могила вважав, що ідеальний володар — це сильний православний цар, який повинен бути вірним православ'ю, вірі в Бога, від якого одержав владу і перед яким звітується. Про верховенство церкви над владою царя, про підпорядкованість царя владі церкви не йшлося. Звичайно, у Росії верховенство церкви ніколи не було реальним. П.Могила рекомендував цареві радитися з мудрими духовними радниками, а церкві відводив роль радника, а не верховника.

Такі погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали інші діячі Києво-Могилянської академії.

Зокрема, С. Яворський, підтримуючи політику Петра І щодо розвитку армії, флоту, економіки, освіти, був незадоволений церковною реформою, захищав інтереси церкви, її владу в духовному житті суспільства, виступав проти підпорядкування церковних справ світській владі. Звертаючись до біблійних прикладів, творів отців церкви, він проводив думку Про те, що церква підноситься над державою і повинна володіти не лише церковною, а й світською владою.

Проблеми співвідношення світської та церковної влади посідали значне місце у творчості філософа, ученого, письменника, професора і ректора Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича. Сподвижник Петра І у його реформаторській діяльності, він вперше в умовах російської держави