Тема. Утворення та розвиток малої соціальної групи.

Виникнення малої соціальної групи, як своєрідної одиниці в системі суспільного розподілу праці зумовлене запитами суспільно-економічного характеру.

Головними характеристиками малої групи є її розмір, структура та склад, які визначаються цілями та завданнями спільної діяльності, заради якої вона створена.

Серед психологічних детермінант виникнення певної соціальної групи слід виокремити прагнення індивідів до задоволення потреб, розв’язаних зі сферою людського спілкування. Мала група є своєрідним мікро середовищем спілкування, джерелом задоволення відповідних потреб індивіда.

Таким чином, виникнення організованої малої групи полягає в оголошенні її формальною, офіційною ланкою соціальної організації та в наповненні її конкретними індивідами, здатними взаємодіяти і кваліфіковано розв’язувати організаційні завдання.

Характер розвитку малої групи - це досить складний і суперечливий процес.

Двовимірні моделі розвитку групи передбачають виокремлення двох головних сфер її життєдіяльності:

ділової (інструментальної сфери);

емоційної (експресивної).

Стадії групотворення

Перша початкова стадія характеризується орієнтаційними тенденціями в поведінці людей. На цьому етапі групового життя формуються уявлення людей про групу і один про одного. Перші між особистісні взаємодії ще дуже обмежені і ведуть спочатку до утворення діат.

Друга стадія – це формування групових норм, початок становлення групової самосвідомості. На цій стадії можливий нерівномірний розвиток групи в діловій та емоційній сферах.

Третя стадія називається стадією конфлікту, коли спостерігаються зіткнення між окремими членами групи внаслідок переоцінки ними своїх можливостей і прагнення розв’язувати всі проблеми самостійно.

Четверта стадія характеризується як перехідна від стану конфлікту, до стану збалансованості у стосунках між членами групи. Спілкування стає конструктивнішим і відкритішим, з’являються елементи групової солідарності і згрунтованості.

П’ята стадія групового розвитку цікава тим, що тут вперше виникає сформована група з чітко вираженим почуттям “ми”, в якому виявляються турбота всіх членів групи про групу, інтерес до спільних проблем, прагнення до згуртування.

На шостій стадії домінуючу роль відіграє емоційна активність, різко зростає значення відносин типу “Я – ТИ”, особисті взаємодії стають особливо тісними, відбувається переоцінка групових норм.

Сьома стадія – це стадія актуалізації. Вона належить до вищого етапу групової зрілості, коли рівні розвитку обох сфер вирівнюються і міра згуртованості групи стає досить високою. Група є відкритою для виявлення і розв’язання конфлікту. Єдність думок стає єдиним шляхом прийняття рішення, а розбіжність у поглядах допускається, доки не вироблена спільна точка зору на проблему.

Установка як центральний елемент позиції особистості.

Соціальна установка (аттитюд) – це пояснювальне поняття для визначення суб’єктивних орієнтацій індивіда, як члена групи (суспільства) на ті чи інші цінності.

Поняття установки було вперше введене до експериментальної психології німецькими вченими, а пізніше розроблялося Д.М. Узнадзе та його школою. В загальному плані установка розглядається ними як готовність до певної активності. При чому ця готовність визначається взаємодією конкретної потреби та ситуацією її задоволення. Звідси поділ установок на два різновиди – актуальні та фіксовані, та два типи – до об’єкта і до ситуації.

У ході дослідження аттитюду в його структурі було виокремлено когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та поведінковий (конативний) компоненти. Соціальна установка, таким чином, почала розглядатися одночасно як знання суб’єкта про предмет його відношення, як емоційна оцінка та певний намір-програма дій щодо конкретного об’єкта.

Позиція – це власне, суб’єктивне відношення, пов’язане з оцінкою навколишньої дійсності та вибором оптимальної поведінки.

Позиція особистості як її суб’єктивна якість тісно пов’язана і багато в чому зумовлена об’єктивними параметрами життя людина – місцем у соціальній системі, в структурі групи і тими правилами та обов’язками, які відповідають цьому її стану. Єдність об’єктивного і суб’єктивного (статусу і позиції) в структурі особистості виявляється в її рольовій поведінці.