Соціальна роль визначається місцем соціальних спільностей в сис-темі економічних відносин, пануванням певного типу економічних стосунків. Поведінка залежить від того, що в системі приватновлас-ницьких відносин, що базуються на державній власності, реалізують свої ролі соціальні спільності в умовах панування адміністративних або економічних методів управління. Розвиток економічних зв'язків, взаємодія їх приводить до появи стійких економічних відносин між виробниками і споживачами, між власниками та орендарями і ви-робниками та ін. Нові моменти виникають у відносинах господарсь-кої діяльності, відносинах занятості, поділу праці та ін. Змінюються і інститути планування, стимулювання, відбору та розстановки кад-рів, зв'язані з управлінням економікою. Це надає особливі форми економічним відносинам. Взаємодія економічної свідомості, яка вис-тупає у вигляді внутрішнього збудника економічної діяльності з зов-нішніми збудниками інституціоналізованими формами економіки та іншими соціально-політичними і економічними факторами, стано-вить соціальний

Перша функція, підтримка і розвиток форм суспільного поділу праці. Це досягається за рахунок відтворення трудових ресурсів, розподіл робо-чих місць та перерозподіл кадрів. Для реалізації функції важливі гнучкі механізми розподілу та перерозподілу кадрів, забезпечення їх мобільності. В сучасних умовах відчувається нестача ряду професій, зокрема робітників вищої кваліфікації. Гострою є проблема становища наукових пра-цівників.

Друга функція. Стимулювання. Стимулювання забезпечує посилення стимулів до праці, економічна заінтересованість у праці. Дослідження, здій-снені в 80-х, а потім в 90-х роках показали, що в повну міру працювала лише третина робітників. Тут негативно впливали порівняльні тенденції в оплаті праці, відсутні необхідні умови, низький рівень організації праці та ін. Таке становище приводило до переключення кваліфікованих працівни-Матеріальне і духовне виробництво інтегрують в єдине ціле — відтво-рення людьми своїх суспільних відносин. Люди формують свідомість, змі-нюють продукти свого мислення тому, що без сумнівів і поза свідомістю було б неможливим їх справжнє спілкування, сам факт встановлення сус-пільного зв'язку між ними. Свідомість не просто відображає вже існуючий суспільний зв'язок, а й бере активну участь у процесі його формування. Активна роль свідомості у відтворенні людьми суспільного життя не обме-жується лише її участю в матеріальному виробництві, не охоплює всю сфе-ру суспільної, соціально-перетворювальної практики. Свідомості належить виключна роль в удосконаленні знарядь праці й технологічної бази вироб-ництва, у реформуванні суспільних відносин, у встановленні нових форм соціального спілкування між людьми. Саме у сфері суспільної свідомості на базі вже утворених відносин виробляються ідеальні форми спілкування, що протягом подальшого суспільного розвитку служать свідомо прийнятим ус-тановкам, меті, орієнтирам соціально утворювальної діяльності. Свідомість, що служить певним ідеальним ланцюгом, програмою, ідейним збудником мотивів соціально-практичної діяльності, сама повинна бути вироблена, сфор-мована відповідно до наявних умов і обставин.

Суспільний характер духовної праці, що виробляє ідеальну форму сус-пільних відносин, тобто суспільну форму свідомості — головна, визначальна ознака духовного виробництва. Природа праці, яка реалізується в матері-альному і духовному виробництві, однакова. Це суспільна праця, що має властивість виробляти не просто речі, послуги або ідеї, а й суспільні відноси-ни у формі речей, послуг та ідей. Духовне виробництво органічно пов'язане з матеріальним виробництвом. Фіксуючи особливу роль духовного вироб-ництва в єдиній системі суспільного виробництва, важливо відмітити те, що ця роль реалізується в суспільстві внаслідок відокремлення його від матері-ального виробництва, тобто в результаті суспільного поділу праці. Відносна самостійність духовного виробництва зумовлена наявністю розумового багатства й особливими функціями — виробництва і відтворення суспільних відносин. У розвитку духовне виробництво визначається потребами функці-онування цілісного суспільного виробництва, і суть його визначається соці-ально-культурним середовищем та специфікою самого духовного виробниц-тва. В залежності від конкретно-історичних потреб соціального розвитку його сутність конкретизується та реалізується через ряд самостійних, але взаємопов'язаних функцій: відтворення нових ідей, вироблення і відтворен-ня знань, виробництво нових технологій, формування суспільної думки і т. п. Нові ідеї виникають тоді, коли в суспільстві виникає потреба в них, викликана неможливістю розв'язати наявні ситуації, складні життєві питан-ня системою старих методів і засобів. У процесі розвитку та чи інша думка набуває суспільного характеру і вже неможливо категорично стверджувати відносно її змісту, що та чи інша ідея — продукт індивідуальної думки. Суб'єкт духовної діяльності, який продукує ідеї, безперечно, включений до звичай-ної свідомості й розділяє її обмеження й пристрасті. Але тоді ж суб'єкт організує свій розумовий духовний досвід у системі категорій і понять тієї форми свідо-мості, яка утворилася до нього. Перехід від звичайної свідомості на рівень теоретичного знання не звільняє індивіда від зв'язку з практичними інтереса-ми певних соціальних спільностей, прошарків.

Розвиток ідей і знань триває і за рахунок зовнішнього впливу, що асимі-люється системою або може використовуватись як аналогія. Свідоме звер-нення до існуючих джерел свідчить не тільки про високий ідейний потенці-ал історичної системи, взятої за взірець, а й про активність, життєздатність тієї соціальної системи, що звертається до таких запозичень і не боїться бути асимільованою. Так, розвиток християнського віровчення в Київській Русі спочатку проходив під сильним впливом візантійської культури. Свідо-мо запозичувались і впроваджувались рафіновані богословські й культурні ідеї в загальну культуру держави з самобутніми умовами розвитку суспіль-

ства. Поділ праці та виділення духовної діяльності викликало потребу