Розподіл функцій матеріального і духовного виробництва перед-бачає обмін діяльністю між ними. З боку духовного виробництва обмін знаходить втілення у виробництві технологій для матеріально-го виробництва, соціальної сфери і власне духовного виробництва. Поняття технологія склалося в середині XIX ст. стосовно наукової організації матеріального виробництва. З переходом до промисло-вості виникає можливість і необхідність випереджувального впро-вадження у виробництво наукових технологій, що розробляються безпосередньо в системі духовного виробництва. Соціальні техноло-гії досягають дві основні мети. По-перше, визначення загальної мети соціального розвитку або окремих соціальних процесів. По-друге, розробка норм, регулювання, що забезпечує стабільне функціону-вання суспільства. Суспільне виробництво в єдності матеріального і духовного зумовлює певні форми зв'язків між людьми, які склада-ють системи суспільних відносин. Послідовність зміни систем відно-син у розвитку матеріального та духовного виробництва відтворює послідовність зміни способів виробництва і управління та реальних етапів історії людства.

2. Праця - основа суспільного виробництва

Праця — основна умова життя людини і функціонування суспіль-ства. Праця є, насамперед, процес, що відбувається між людиною і природою, процес, де людина власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою і природою. Речо-вині природи людина сама протистоїть як сила природи. Завдяки праці людина напала на слід свого природного розвитку, виділилася зі світу тварин і стала думаючою, розумною істотою, тобто справді людиною. Звичайно, праця створила людину. Праця створила люди-ну і людське суспільство, виступає однією з перших передумов жит-тя і розвитку людини, оскільки сама є специфічним процесом, що можливий лише у суспільній діяльності, у спілкуванні людей між собою. Праця завжди виступає у формі колективної діяльності. У виробництві люди вступають у взаємини не тільки з природою, адже люди не можуть виробляти не об'єднуючись для досягнення спільної мети для взаємного обміну діяльністю. Для того щоб виробляти, ство-рювати матеріальні блага люди вступають у певні стосунки, але тіль-ки в межах суспільних зв'язків ці стосунки, як і їх ставлення до природи виступають у формі виробництва.

Соціологічні виміри праці цією, що виражає найдавніше ставлення людей до природи й один до одного у всіх суспільних формах вироб-ництва. Праця, як окреме поняття, з'явилось порівняно недавно, а саме тоді, коли виникає відносно розвинена сукупність багатьох ви-дів праці і коли жоден з конкретних її видів — землероба, ремісника, ) комерсанта та інших не міг уже відтворювати різноманітність людської) діяльності. З перемогою великого машинного виробництва виникла ': розвинена сукупність конкретних видів праці, за яких праця найчіт-кіше виступає як засіб створення багатства взагалі, тобто капіталу, і втрачає свій специфічний зв'язок з певним робітником.

Суб'єктом і носієм праці стає лише людина. Машина, тварина, певні сили природи можуть виконувати певну роботу, та в поняття праці ця діяльність не входить. Проте й діяльність людини не пов-ною мірою співпадає з поняттям праці, бо праця — це не всяка, а лише суспільно-корисна діяльність. Праця як суспільно-корисна ді-яльність — категорія соціально-історична. Чим ширше, глибше, уні-версальніше здійснювана людиною праця, яка розкривається в тру-довому процесі, тим різноманітнішою стає сукупність засвоєних і засвоюваних людиною явищ та речей зовнішнього світу, тим багат-шим і універсальнішим стає внутрішній духовний світ особистості та суспільства. З розвитком і урізноманітненням трудової діяльності зрос-тає практична необхідність духовного освоєння навколишнього сві-ту. Людина все більш свідомо випереджає хід майбутніх подій, уявно обганяє історичний процес. Перетворюючи і видозмінюючи реаль-ний світ, людина у процесі праці ставить нову мету, внутрішньо більш складні проблеми, випереджає в намірах та прогнозах наслідки своєї діяльності. На жаль, праця, створюючи чудові речі для інших, нерід-ко супроводжується зубожінням працівника. Змінюється ручна праця машиною, але водночас частина робітників потрапляє у варварські умови праці, перетворюючи людину-робітника на придаток до маши-ни. Метою праці є створення можливостей для підвищення добробуту людей, покращання умов їх праці та побуту.

В теорії і на практиці провідна і визначальна роль належить активно практичному ставленню до реальностей життя, що виступає як об'єктив-ний закон виникнення й розвитку внутрішнього духовного світу суспільства й людини. Виробництво матеріальних благ супроводжується присвоєнням, пристосуванням та видозміною предметів природи за умов певної суспіль-ної форми. Суспільна форма виробництва зумовлює ту чи іншу структуру суспільства, ставлення людей до природи через віддзеркалення в їх почут-тях і мисленні зв'язків людей, що виникають у процесі виробництва мате-ріальних благ. Одночасно узагальнюється й розкривається ставлення лю-дей до об'єктивного світу, до суспільства і природи. Багатство і обмеженість духовного світу окремої людини і суспільства повністю визначається і ти-пом панівних у суспільстві виробничих відносин. У минулому в теорії та практиці закріпилося вузьке розуміння праці як економічної категорії. Тру-дова діяльність оцінювалась з позицій матеріального утилітаризму і зводи-лась до процесу виробництва матеріальних цінностей, а в загальному ви-раженні розумілась як процес утилітаризації природи. Речовинно-утворювальна функція праці гіпертрофувалася так, що сам суб'єкт праці — людина -розглядався переважно як виробник споживних вартостей, а соціально-утворювальна функція лише декларувалась. Але ж відомо, ще Георг Гегель, а за ним і Карл Маркс, за процесом виробництва речей змогли по-бачити процес відтворення людини, опосередкований зміною оточуючого світу.

Основне призначення праці — задоволення потреб індивіда й суспіль-ства, необхідність досягнення практично корисних, утилітарних результатів. Але працю не слід обмежувати лише виробництвом матеріальних благ, необхідних