З розвитком виробничих сил у характері праці сталися суттєві зміни і, насамперед, поглиблюється розподіл праці. Суспільний характер праці про-являється не в процесі створення продукту, а в процесі його реалізації, коли виявляється, що індивідуальні затрати на виробництво продукту не збігаються із суспільними нормами. Звичайно ж, до змісту праці завжди входить обмін діяльністю між індивідами, а праця робітника — жива праця — доповнення живої праці всіх інших індивідів. Ставлення до навколишнього світу здійснюється людиною через сукупну працю. Якщо специфічно ха-рактерну рису людської праці складають використання й створення засо-бів праці, то праця несе в собі атрибут суспільності, а така суспільність переноситься на історично визначені види праці як механізми соціального наслідування.

Уявлення про працю складається у людей досить рано, а виникнення спільної форми праці припадає на період відносно зрілого суспільства, коли не тільки виникає розвинена сукупність конкретних видів праці, а й жоден з них не претендує на панування. Всі види праці перетворюються на різно-вид промислової праці, а система розподілу праці приводить до того, що метою виробництва стає виробництво багатства. Багатство — історично на-копичена праця в її конкретній формі. Праця за таких історичних умов — це праця взагалі, спрямована на накопичення багатства незалежно від його різновидів. Формування такої праці передбачає реальну можливість перехо-ду індивідів від одного виду праці в умовах розвиненої сукупності її різнови-дів. Суспільна праця дозволяє подолати вузький горизонт угилітаризму людсь-кої діяльності з виходом до її духовності. Заснована на мисленні логіка людської діяльності набуває утилітаризму, дозволяє діяти не на користь сва-волі, а за мірками всіх речей і обставин. Перебудовуються схеми людської діяльності, і людина, становлячись суб'єктом діяльності, підпорядковує її внуг-рішній логіці розвитку. Мислення як суб'єктивний базис такої діяльності уявляє її в соціальному баченні як суспільну працю, тому що її зміст стає суспільним. Така праця адекватна суспільній природі людини. Праця роз-криває і переводить у матеріал мислення загальні закономірні зв'язки, на основі чого й складаються загальні прояви людської свідомості — наука, мораль, мистецтво, право та ін.

У сучасному суспільстві перенесення центру ваги в суспільному розподілі праці на розумову працю пов'язане з докорінною зміною місця й ролі людини у виробництві: робітник замість того, щоб бути головним агентом процесу виробництва, стає якби поруч з ним. Тен-денції розвитку сучасного виробництва такі, що проста праця відтискується, правилом стає творча діяльність, яка відкриває прос-тір для розвитку всіх обдарованостей, здібностей і т. п. Зміна змісту праці, дедалі більше наповнення її духовно мислючим змістом, як і відкриття у праці її найважливішої людинотворчої функції, є здобут-ком розвитку людської думки. У такому визначенні праця забезпе-чує рух.думки до опанування загальним. Людська діяльність —це таке утворення й використання знарядь праці, що, по суті, безкінеч-не, не має завершеного стану, не створює підсумкового абсолютногопродукту. Основним результатом трудового процесу є перетворення набутих знань і навичок на особисту власність.

Соціалізація особи розкриває власне суспільну природу людини: не тільки пряме безпосереднє спілкування між людьми, а й спілку-. вання через знаряддя праці, через опосередкування трудовою діяль-ністю. Засвоєння знань і раціональних прийомів діяльності, втілених у знаряддях праці, стає вихідним моментом при залученні особи до трудового життя. І не тільки через власний досвід, а й через знання особистість починає сприймати навколишній світ, відкриваючи в ньо-му нові властивості й відносини. Праця своєю суттю є засобом бут-тя, через посередництво якого формується й розвивається людина.

Суспільна природа праці отримує якісно нову визначеність з того моменту, коли людська діяльність безпосередньо зрощується із суспільними умовами реалізації, що становлять стосунки людей -з приводу організації трудової діяльності. Ті особливості людської ді-яльності, які відрізняли її від природних процесів, відступають з пер-шого плану у міру формування людини як суспільного суб'єкта. Ма-ється на увазі суб'єкт, який породжено й виховано суспільством, що функціонує у суспільстві й пов'язаний з іншими членами суспільства різноманітними суспільними відносинами. Діяльність і суспільні від-носини нерозривні, діалектично взаємно обумовлюють одне одного. Демонструючи нерозривність людської діяльності з конкретно-істо-ричними формами відносин людей, праця стає предметом спеціаль-ного осмислення, коли суспільні відносини починають визначати зміст і форми діяльності, набуває функції її організації та стимуляції, у сфері суспільного виробництва вичленовуються виробничі відноси-ни як відносини базові, що визначають історичний тип суспільства. В процесі суспільного виробництва результат праці окремої людини стає вихідним пунктом праці інших людей, і в кінцевому результаті тільки внаслідок сукупної діяльності колективу природний матеріал доходить завершення у вигляді предмету людської потреби. Розви-ток людини відображає, з одного боку, її ставлення до процесу пра-ці, а з іншого — до виготовленого нею продукту праці. Єдність утво-рюють предметний характер людської діяльності та суспільний спосіб її реалізації.

Отже, характер трудової діяльності визначається формами соці-альних зв'язків людини з об'єктивними умовами суспільного вироб-ництва. І тут простежується закономірність: безпосередньому став-ленню людини до предметів природи передує ставлення людей, рівною мірою причетних до суспільних умов виробництва. Уже саме залу-чення людини до трудового процесу означає втрату