прйрЬди.'Знецінювання людини відбувається через знецінювання її трудових навичок, а виробництво зводиться тим самим до праці. Цін-ність людини-творця за таких умов зводиться до вартості її як різно-виду продуктивної сили. Така праця викликає звуження кругозору людини, гальмує її інтелектуальний розвиток, а з цим інтелектуаль-ний розвиток суспільства.

Знецінювання людської праці та байдуже ставлення людини до її подальшого удосконалювання відбувається через суперечності між наявним багатством дійсно універсальних форм людської праці і та-ким характером суспільного виробництва, при якому конкретний вид праці, що відповідає індивідуальним нахилам, виявляється випадком. Праця втрачає суттєву єдність у сфері відносин між людьми і пред-метом докладання їх здібностей, перетворюючись зі способу самос-твердження й саморозвитку людини на засіб створення речового багатства. Відокремлення індивідів у виробничому колективі — не тільки наслідок розділення праці, а й перетворення людини на невід'ємний, своєрідний елемент матеріального виробництва.

Поняттю праця взагалі відповідає предметна діяльність, суб'єктом якої виступає людина. Звідси праця — природна передумова людського існування. Люди в процесі праці мають діяти разом і між ними складаються певні відносини, обумов-лені трудовою діяльністю. Праця набуває вираженого суспільного характеру, стає виробництвом. Розуміння праці як виробництва вза-галі пов'язане з розширенням її змісту до системи суспільних відно-син. Тут відбувається перехід від обмеженої предметної діяльності шляхом перетворення об'єктивної діяльності до розуміння людини як суспільно-історичної істоти, яка цілеспрямовано створює свою власну історію і, тим самим, саму себе в системі суспільного вироб-ництва. Суспільне виробництво перестає віддзеркалювати тільки свою головну форму вираження — матеріальне виробництво. Суспільне виробництво включає всю життєдіяльність індивідів у всіх формах. У системі суспільного виробництва матеріальні відносини набувають подвійного змісту. По-перше, виступають характеристикою історично визначеного способу виробництва. По-друге, це відносини індивідів, соціальних груп у процесі виробництва, відтворювання матеріальної основи суспільного життя.

Виробництво як процес утворення матеріальних благ є одночасно й процесом формування фізичних і духовних якостей людини. Саме тому й людські потреби — це потреби виробництва, чий суспільний характер визначається знаряддєвою діяльністю людини. При залучен-ні до системи суспільного виробництва людські потреби все більше втрачають індивідуальність і унікальність, бо індивідуальність і уні-кальність потреб одиничної особистості набуває суспільного звучан-ня. Суспільне виробництво, що формує суспільні потреби, роблячи їх одночасно й потребами особистості, відкриває сферу міжлюдського (соціального) спілкування. Задоволення індивідуальних потреб поза такою сферою стає неможливим, і першою необхідною потребою для людини стає інша людина. Соціальні зв'язки й відносини, набуваються мисложиттєвого значення, а тому виникає діяльність по регулюван-ню зв'язків і відносин соціально-перетворювальної діяльності. Соці-ально-перетворювальна діяльність виникає після того, як природа, вип-робувавши наслідки матеріально-перетворювальної діяльності, «олюднилась» тими формотвореннями, існування яких передбачали людська воля і потреби. Навіть у матеріально-перетворювальній діяль-ності колективне людське начало представлено спадкоємністю тих людських результатів, що складають стартові позиції будь-якої нас-тупної діяльності. Саме тому в продуктах навіть індивідуальної праці зафіксовані суспільні зв'язки й відносини, а зміни суспільних зв'язків утворюють основу для зміни конкретної матеріально-перетворюваль-ної діяльності, що складає систему матеріального виробництва. Ви-робництво — процес використання робочої сили і створення засобів виробництва й предметів особистого вжитку, необхідних для існуван-ня й розвитку людського суспільства. Процес виробництва як доціль-на діяльність людей, за допомогою якої вони впливають на зовнішню природу та змінюють її з метою пристосування до своїх потреб, то водночас змінюють свою власну природу, — одвічна природна умова людського життя. Доцільна діяльність людей — їх праця, предмет пра-ці й знаряддя праці. В процесі виробництва люди впливають одинчна одного, з'єднуючись для спільної діяльності. Тому виробництво зав-жди має суспільний характер. Відповідно у виробництва є дві сторо-ни: виробничі сили і виробничі відносини. Двоїсність розуміння мате-ріального виробництва в тому, що взяте як основа історичного процесу, воно не може безпосередньо збігатися з визначенням його як початку людської історії, тому що суспільна історія людей — це історія їх інди-відуального розвитку. Матеріальне виробництво лише в тій своїй час-тині є основою історії, в якій воно здатне формувати індивідів на їх суспільні відносини шляхом задоволення потреб. Тому базою суспіль-ного життя є не матеріальна індивідуальна діяльність окремих людей, а вироблені в процесі діяльності економічні взаємозв'язки. Саме еко-номічні взаємозв'язки визначають форми участі людей у суспільному виробництві та форми реалізації всього виробленого суспільного ба-гатства. Часом людина від безпосередньої життєдіяльності перехо-дить до опосередкованої суспільної життєдіяльності, а соціально-еко-номічні виробничі відносини людей утворюють основу суспільства.

3. Соціологія праці

Соціологія праці — це галузь соціології, що вивчає трудову ді-яльність як соціальний процес, соціальні фактори підвищення ефек-тивності праці, вплив технічних, технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці. Виходячи із характеристики праці як процесу, що формує людину і суспільство, виділяють три основних аспекти суті праці.

По-перше, соціологія праці — це соціальні закономірності взаємо-дії людей у процесі виробництва, а механізми дій і форми виявлення закономірностей визначаються через діяльність трудових колективів і особи. Тут аналізується комплекс проблем, пов'язаних з діяльністю людини і колективу в умовах використання традиційних і нових технологічних процесів, а також в екстремальних умовах праці (праця монтажників, шахтарів, робітників хімічного виробництва, атомних електростанцій).

По-друге, соціологія праці — це комплекс показників, що свідчать про ставлення людини і колективу до праці, її характеру, змісту, умов. Тут аналізуються фактори мотивів ставлення людини і колективу до праці, пов'язаних, насамперед, з матеріальним