ще в першому тисячоріччі до нової ери. У них був установлений розподіл суспільства на чотири стани, іменованих варнами, за межами яких (а отже, і суспільства як такого) були залишені так називані вневарнові, що включають у себе самі знедолені шари париев і недоторканих. На вершині створеній завітами індуїзму ієрархічної піраміди знаходиться варна жрецов-брахманов. Трохи нижче коштує варна кшатриев, куди відноситься вища світська аристократія, покликана здійснювати земну владу, а також люди військових професій. За ними по спадній випливає варна вайшьев, що поєднує хліборобів, скотарів і торговців. Члени всіх цих трьох варн у віці 8—12 років, після навчання священним текстам, проходять ініціацію, що розглядається як друге, духовне народження. Тому брахмани, кшатрии і вайшьи іменуються двічі породженими — на відміну від представників четвертої, найнижчої касти шудр, що поєднує ремісників і слуг.
Спочатку система варн виникла, швидше за все, як природний, неодмінний результат майнового і соціального розшарування суспільства — приблизно тим же шляхом, як це відбувалося, скажемо, у хліборобів африканських саван. Варни мають те загальне зі станами більш звичного для нас європейського суспільства (духівництво, знать, купецтво, ремісники), що шлюби між ними не заборонені цілком: індуїст може взяти як другу дружину або наложниці жінку з більш низької варни, хоча одруження з представницею вищестоящої варни вважається неприпустимою. Головна ж відмінність варн від станів складається сьогодні в тім, що в основі ієрархічної супідрядності варн лежить принцип їхньої нерівноцінності по ступені «ритуальної чистоти»: варна брахманів — сама чиста, варна шудр найменш чиста, якщо не вважати, зрозуміло, вневарнових недоторканих і париев.
Саме цей принцип, доведений до логічного кінця, ліг в основу підрозділу варн і суспільства в цілому на касти чи джати, що склалося в більш пізні часи, у ході подальшої еволюції індуських культур. Усі без винятку члени даної касти характеризуються цілком визначеним рівнем спадкоємної чистоти-нечистоти, що раз і назавжди визначає місце цієї касти в ієрархії суспільства. Ступінь чистоти визначається в першу чергу родом діяльності: якщо будь-яка каста з варни брахманів, що коштує на стражу чистоти всього суспільства, по визначенню відноситься до найбільш чистим, то касти праль або золотарей виявляються серед найбільш нечистих, коли незабаром вони по роду своїх занять завжди і скрізь безпосередньо стикаються з «брудом», з відходами людської життєдіяльності. Вона передається через воду, їжу і навіть через дотик.
Чистота — стан хитливий, а нечистота всюдисуща і заразлива. Щоб зберегти рівень властиві даній касті чистоти, людина повинна постійно, під страхом виключення з касти, робити обмивання і всілякі ритуальні очищення — особливо після небезпечного контакту з членом нижчестоящої касти. Чи варто говорити, що нечистота передається могутнім потоком при полових контактах. Звідси найсуворіша заборона не тільки на шлюби, але навіть на скороминущі полові зв'язки між представниками різних каст.
Різні етноси, що дотримують індуїзму, можуть підрозділятися на неоднакову кількість каст — відповідно до національних традицій або локальних звичаїв даної місцевості. Наприклад, у жителів плоскогір'їв (тераев) Непалу варна брахманів поділяється на три касти, варна кшатриев також на три, варна вайшьев представлена єдиною кастою, а шудри розпадаються на 13 чистих каст, чотири — нечистих і сім недоторканих. Цікаво, що до останнього відноситься каста шкіряників-шевців, оскільки вони постійно мають справу зі шкірами полеглих і убитих тварин. Деякі вчені нараховують у цьому регіоні до 59 каст, хоча в межах одного великого села їх буває звичайно не більш 20. У сингалів, що представляють собою древніх першопроходців острова Шрі-Ланка, відомо 25 каст, а в живучих пліч-о-пліч з ними більш пізніх завойовників тамилов — 48.
Припустимо, менше число каст у сингалів у порівнянні з тамилами почасти порозумівається тим, що перші протягом своєї історії зазнали впливу від значного буддизму який, на відміну від індуїзму, формально не заохочує соціальну нерівність. Однак авторитет індуїзму в країнах Південної Азії настільки сильний, що зародкова система каст виникла місцями навіть серед правовірних буддистів, наприклад, у монголоидов-неваров, що населяють високогірну долину Катманду в Непалу, індуїзм і буддизм співіснують у якості рівноправних релігій. Індуїсти поділяються на 29 каст, а буддисти усього на три: на дві вищі чернечі касти і нижчу касту мирянин-удай. Дві високі касти буддистів претендують на той же статус, що і двічі породжені індуїсти, однак представникам тих і других не тільки заборонено вступати в змішані шлюби, але навіть брати участь у спільних трапезах. До усього сказаного варто додати, що система каст проникнула в індуїсцькі країни не тільки в середовище буддистів, але була прийнята також послідовниками ісламу цієї першої егалітарної релігії, що заперечує тверду соціальну стратифікацію суспільства. Так, хоча індуїстами Непалу всі мусульмани розглядаються як одна дуже низька нечиста каста, саме вони підрозділяють себе не багато не мало на 26 каст.
Однак наряду з цією аграрною цивілізацією в Непалу існують і інші. Мова йде про численні племена з власними віруваннями, дуже далекими від індуїзму. Усі ці численні етноси так чи інакше взаємодіють один з одним, крок за кроком створюючи єдине «синтетичне» суспільство, де кожний у більшому чи меншому ступені залежить від кожного. При цьому соціальний статус будь-якого учасника взаємодій — будь то буддист, чи