«Необхідність постійно змінювати свою соціальну роль і контактувати з величезною кількістю соціально анонімних партнерів створює обстановку непередбачуваності для індивіда. А коли незабаром кожний у більшому чи меншому ступені залежить від кожного, непередбачуваність стає тлом життя цілих корпоративних груп суспільства як такого. Усе це змушує визнати, що суспільний порядок, що представляється нам споконвічно даним і більш ніж природним — річ надзвичайно тендітна. І якщо глянути глибше, що здається гармонія суспільства — це власне кажучи іграшка в руках сліпих стихійних сил, народжуваних зіткненням безлічі різнонаправлених особистих і групових інтересів.

Саме це має на увазі П. Сорокін, говорячи про закономірності змін політичної стратифікації в сучасному суспільстві. Ніж крупніше політичний організм, тим, за інших рівних умов, більш виражена і політична стратифікація. Однак у кожнім окремому випадку існує деяка «крапка перенасичення», при якій гіпертрофованої ієрархічна піраміда, що стала, валиться, часом захоплюючи за собою у своєму падінні все суспільство. По образному вираженню вченого, у ході перетворень суспільства увесь час відбуваються зміни висоти і профілю «соціального конуса», крутості его схилів, цілісності внутрішньої структури. «У будь-якім суспільстві, — пише він — постійно йде боротьба між силами політичного вирівнювання і силами стратифікації... Коли коливання профілю в одному з напрямків стають занадто сильними і різкими, то протилежні сили різними способами збільшують свій тиск і приводять профіль стратифікації до крапки рівноваги... Вищевказаними способами політичний організм повертається в стан рівноваги тоді, коли форма конуса або гипертрофіровано плоска, або сильно піднесена» Сорокин П. Цит. соч. С. 352. .

Однак чим же визначається нормальне для суспільства «стан рівноваги»? На думку П. Сорокіна, воно диктується чисельністю населення, взятого в життя суспільства. «Збільшення розмірів політичної організації збільшує стратифікацію насамперед тому, що більш численне населення диктує необхідність створення більш розвитого і великого апарата. Збільшення керівного персоналу приводить до його ієрархазації і стратифікації, інакше, десять тисяч рівноправних офіційних осіб, скажемо, без усякої субординації дезінтегрували б будь-яке суспільство і зробили б неможливим функціонування політичної організації. Збільшення і стратифікація державного апарата сприяє відділенню керівного персоналу від населення, можливості його експлуатації, поганому звертанню, зловживанням і т.д. — це було, є і буде чинником коливань стратифікації. По-друге, збільшення розміру політичної організації приводить до збільшення політичної стратифікації, тому що велика кількість членів розрізняється між собою по своїх внутрішніх здібностях і придбаних талантах» Сорокин П. Цит. соч. С. 346. .

«Конкретні іпостасі соціальної стратифікації численні. Однак усе їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Люди, що належать до вищого шару в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж шарую і по інших параметрах, і навпаки. Представники вищих економічних шарів одночасно відносяться до вищих політичних і професійних шарів. Незаможні ж, як правило, позбавлені цивільних прав і знаходяться в нижчих шарах професійної ієрархії. Таке загальне правило, хоча існує і чимало виключень. Так, приміром, самі багаті далеко не завжди знаходяться у вершині політичної чи професійної піраміди, так само і не у всіх випадках бідняки займають самі низькі місця в політичній і професійній ієрархіях. А це значить, що взаємозв'язок трьох форм соціальної стратифікації далека від досконалості, тому що різні шари кожної з форм не цілком збігаються один з одним. Вірніше, вони збігаються один з одним, але лише частково, тобто до визначеного ступеня. Цей факт не дозволяє нам проаналізувати всі три основні форми соціальної стратифікації спільно. Для більшого педантизму необхідно піддати аналізу кожну з форм окремо» Сорокин П. Цит. соч. С. 297-307. .

Вивчення динаміки коливань політичної стратифікації різних суспільств у ході історії людства дозволило П. Сорокину прийти до песимістичного висновку, що людям важко очікувати закономірного розвитку суспільства від одних стійких форм до інших. Хоча, за його словами, останнім часом на всіх континентах спостерігається явна хвиля переходу від деспотичного до демократичного пристрою суспільств, було б наївною ілюзією вважати, що рух назад неможливий». Панов Е. Цит. соч. Нагадуючи про тривале панування тоталітарних деспотичних режимів у «країнах народної демократії» на чолі з колишнім СРСР, у нацистській Німеччині й в інших країнах, П. Сорокін пише: «Народи, що пізнали і шанували волю, відрікалися від її, не шкодуючи, і геть-чисто забували про неї...» Тому, констатує він, «не існує постійної тенденції переходу від монархії до республіки, від самодержавства до демократії, від правління меншості до правління більшості, від відсутності урядового втручання в життя суспільства до всебічного державного контролю. Немає також і зворотних тенденцій». Сорокин П. Цит. соч. С. 351

Крім політичної стратифікації в кожному сучасному суспільстві різко виражена економічна стратифікація (розподіл на бідних і багатих) і професійна, зв'язана з існуванням більш і менш престижних професій. При цьому саме політична стратифікація визначає обличчя суспільства, і вона ж піддана найбільш кардинальним змінам у