Одним з найвизначніших опублікованих в "Громадському друзі" публіцистичних творів була стаття "Критичні письма о галицькій інтелігенції" Франка. Тут він розбиває вщент обидва табори, за його словами, "клерикально-общеруський та ліберально-народовий". Обидві партії Франко характеризує як такі, що мають в основі своїй "лібералізм, або радше буржуазні інстинкти". Зародження цього галицького лібералізму, галицької буржуазної інтелігенції відбулося у 1848 році, під час економічного та політичного перевороту. "В перевороті 1848 року треба шукати джерела нашого лібералізму". Франко таврує буржуазію абсолютно без огляду на те, що саме вона допомогла зберегти та частково відродити українську культуру, і саме буржуазна та клерикальна інтелігенція створила всі передумови для виникнення цієї, нової генерації, що так відчайдушно вдарилася в марксизм. "Галицька буржуазія в особі двох її партій за своєю соціальною природою та класовими тенденціями була таким же зав'язком буржуазії на образ і подобу західноєвропейську, " - заявляє Франко, і зазначає до того, що єдиною своєрідністю буржуазної інтелігенції Галичини, обумовленою своєрідністю самої революції 1848 року в Австрії, яка "радше виглядала на пародію на революцію, аніж на саму революцію", було те, що вона виявилася ще більш нерішучою, консервативною, компромісною та дрібноегоїстичною, ніє західноєвропейська буржуазна інтелігенції. "Наша інтелігенція, на своє нещастя, вчепилася іменно за національне питання, а питання економічні, викликані 1848 роком, лишила зовсім на боці, або старалася повертати їх на користь собі, а не народові". Внаслідок прагнення до "самостійності" народовців та "воссоединения" москвофілів - вузький діапазон діяльності інтелігенції, повна її відірваність від живої дійсності, від потреб народу, мізерні культурні результати, отже фактично - відсутність головних функцій, властивих справжній інтелігенції. "Чи одна партія має верх, чи друга - для народу користь ніяка, " - підсумовує Франко.

Духом розвінчування та викриття обох крил галицької інтелігенції просякнуті і художні твори, розміщені в "Громадському друзі", "Дзвоні" та "Молоті". Натомість "Громадський друг" пропонував наступні зайняття для інтелігенції нового зразка: пильне вивчення соціально-економічного життя народу і піднесення його свідомості шляхом пропаганди європейської науки, в поняття якої вкладалися наукова критика капіталістичного ладу та пропаганда соціалізму. Отже, згідно з Марксовими теоріями, "Громадський друг" покладав саму класову боротьбу на "робучий клас", тим часом як інтелігенція повинна була розхитувати буржуазне суспільство і вкладати в голови простого люду розуміння соціалізму.

Програма діяльності інтелігенції серед народу виступала в журналі не дуже чітко і не зовсім виразно, зводилася до просвіти і науки (дивним чином повертаючи до народницьких гасел), журнал не вказував жодних конкретних шляхів роботи передової інтелігенції серед трудящих. "Громадський друг" дав ідеал інтелігента-борця, сповненого віри в майбутній соціалістичний лад і безмежної відданості народові і ідеї.

Чи є сенс казати, що соціалізм Франко і його товариші взялися пропагувати в Галичині завчасно, а надто необачним було говорити про нього як про річ певну, яка неодмінно ось-ось станеться? На відміну від індустріальної Німеччини та великої, погано склеєної Російської імперії Галичина, сировинний придаток Австро-Угорщини, лояльна і покірлива провінція, весь "робучий клас" якої вичерпувався кількома тисячами ріпників у Бориславі і Дрогобичі (що їх так наполегливо описував Франко в своїх прозових творах), а селянство схильне було вірити в образ "доброго цісаря", не мала жодних передумов до укорінення та зростання соціалістичної революції. Галицькі русини ще не встигли усвідомити себе як націю, тим більше - зрозуміти свою спорідненість з підросійськими українцями, а підняти народ, що не усвідомлює себе народом, на боротьбу... На жаль, за цими примарами Франко ганявся до глибокої старості, то відходячи від української ідеї, то раптом стаючи її палким прихильником, то вихваляючи росіян як "волю, що йде зі Сходу", то стаючи на проєвропейські позиції. І тільки перед самою смертю, лежачи у окупованому росіянами Львові, він нарешті усвідомив хибність своїх молодечих поривань. Втім, і щодо цього можуть бути сумніви.

Можна сказати, що "Громадський друг", "Дзвін" і "Молот" досягли досить вагомих результатів у справі залучення радикально або анархічно настроєної молоді до соціалістичної ідеї. Та побачивши, що усяка спроба видання в подібному ключі буде переслідуватися владою, Франко спрямував свої зусилля на безперечно набагато ціннішу і потрібнішу для українського народу діяльність.

"Дрібна бібліотека": Франко знайомить Галичину з Європою

Ще з часів реорганізації журналу "Друг" Франко серйозно планував видання серії перекладних творів, метою якої було познайомити українського читача з найкращими зразками світової літератури. У літературних альманахах та журналах Галичини часто публікувалися уривки, а також цілі твори європейських письменників, активно займалася цим і редакція "Друга", але кострубаті переклади на "язичіє", відсутність у авторів перекладацького хисту, а також дилетантський добір творів - усе це давало невтішний результат. Твори російських письменників друкувалися в оригіналі, що робило їх зрозумілими лише для навченого в семінаріях духовенства